Збулося передбачення головного редактора «Волині» Степана Сачука, яке він зробив ще 17 вересня 2011 року в своїй статті «Якщо влада людей не поважає, вона повинна їх боятися»...
Збулося передбачення головного редактора «Волині» Степана Сачука, яке він зробив ще 17 вересня 2011 року в своїй статті «Якщо влада людей не поважає, вона повинна їх боятися». І хоч завтра виповнюється вже 2 роки, як Степан Дорофійович розмовляє з нами з Вічності, здається, що його слова зовсім нещодавно надихали тих, хто виходив на майдани проти режиму Януковича «Тверда рука є, жорстку авторитарну вертикаль вибудували, порядок наводять… Але яка мета при цьому переслідується, в інтересах кого і чого це робиться? Прості люди зовсім не відчувають, що порядок наводиться і реформи здійснюються в їх інтересах. А от що багаті швидко стають ще багатшими, незважаючи на кризу, — це ми з вами бачимо. Факти свідчать про те, що нинішню владу і політиків менше всього цікавлять добробут і самопочуття людей, становлення громадянського суспільства на основі широких прав і свобод. Олігархічна влада, яка при нашому потуранні міцно утвердилась в країні, не здатна зрозуміти бідних. Її представники як у центрі, так і на місцях живуть зовсім іншим життям, у них зовсім інші цінності й прагнення. … Наші державні очільники чомусь не вважають за потрібне слухати і розуміти свій народ, хоч, йдучи до влади, ревно клянуться в цьому. Вони хочуть, щоб слухали тільки їх, і не лише слухали, а й думали так, як вони, схвалювали кожен їх крок, навіть якщо ці кроки ведуть вбік від інтересів суспільства. Не соромляться вже й зверхньо повчати чад своїх, як себе поводити. На зразок безцеремонного прем’єрського: треба не скаржитися на життя, а брати лопати в руки і працювати. Ви уявляєте щось подібне у цивілізованій країні? Мабуть, і не підозрюють наші високодостойники, що нужденному люду інколи хочеться взяти в руки не лопати, а вила. …За свої права, ефективну і відповідальну владу, за краще життя треба боротися нам самим. Поки ми не розпрощаємось із хуторянською своєю філософією — «моя хата скраю», «від мене нічого не залежить», доти ми будемо упослідженими, а нашою пасивністю користуватимуться ті, для кого влада — лиш засіб для збагачення, для забезпечення шикарного життя. І оці наші обурення, висловлювані на кухні, «дулі в кишенях» мало кого обходять. …Звичайно, влада наводить вигідний їй порядок, старається тримати людей у покорі. І для цього у неї тепер є всі можливості — могутній апарат правоохоронних і силових структур вірно і сліпо служить владі. Але народ усе‑таки сильніший, якщо він організований і готовий постояти за свої права й інтереси. І не народ має боятися влади, а навпаки — влада, яка не поважає людей, повинна їх боятися. Тільки тоді країна сильна, демократична і має майбутнє».
