До ендоскопіста Камінь-Каширської районної лікарні Бориса Заблоцького люди приходять не тільки задля обстеження внутрішніх органів. Кажуть, він і підорву лікує, і від болю в спині рятує, і багато чого вміє такого, у що й повірити важко...
До ендоскопіста Камінь-Каширської районної лікарні Бориса Заблоцького люди приходять не тільки задля обстеження внутрішніх органів. Кажуть, він і підорву лікує, і від болю в спині рятує, і багато чого вміє такого, у що й повірити важко
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
«ЇХ БОГ НАДІЛИВ ДАРОМ ЯСНОВИДІННЯ» — Кілька років тому я познайомився із монахами–самітниками, які облаштували скромну обитель у відлюдному місці неподалік Почаєва. Вони не цікавляться, хто до якої конфесії належить, не ділять людей, а моляться за всіх. Я на собі пересвідчився, що серед цих монахів є ясновидці, які вміють бачити те, що іншим недоступне. Бувало, мені казали: «Навпроти твого кабінету в лікарняній капличці на престолі лежить записка від рідних хлопця, який у дуже важкому стані. Поцікався, чим можна допомогти…». Я повертався, йшов на роботу — і переконувався, що є і такий хворий, і записка священикові «за здоров’я». А задовго до подій на Майдані монах розказував, що бачив видіння: у Києві на асфальті зійшло густе зелене жито, і раптом його почали косити… Коли стали вбивати молодих людей, я зрозумів, про що йшлося, — ділився враженнями від спілкування з ченцями Борис Антонович. Показував камінець у формі людської стопи — подарунок–оберіг від монахів, який завжди носить при собі. Порадував нас доброю звісткою: монах–ясновидець, якому явилася Божа Матір, почув звістку, що на волинській землі війни не буде. Зізнаюся, це виглядало трохи дивно, адже нашим співрозмовником був дипломований лікар… Як вдається йому поєднувати догми й правила офіційної медицини з бажанням пізнавати те, що іншим видається неймовірним. Борису Заблоцькому завжди було тіснувато у стандартних професійних рамках. Тож наприкінці 80-х, коли став відкриватися доступ до раніше не відомих джерел інформації, він зацікавився нетрадиційною (за тодішнім визначенням) медициною. Причому, не просто штудіював літературу, а й вивчав практичний досвід тих, хто застосовував древні китайські методики, прийоми народного цілительства, різноманітні оздоровчі системи. — Був період, коли всі вихідні, відпустки проводив у поїздках. Побував чи не в усіх цілителів, про кого чув добрі відгуки людей, хто «засвітився» у засобах масової інформації. І не тільки в Україні, а й у Білорусі, Прибалтиці, Польщі. Через кілька років, приблизно у 1994-му, прийшов до висновку, що нічого нового відшукати вже не вдається. Тож тепер їжджу тільки у монастир, де знайшов духовних наставників, у яких є чому повчитися. А зібрану інформацію узагальнив, доповнив своїми напрацюваннями і застосовую, — розповідав Борис Антонович, скориставшись паузою в роботі — поки тривала обробка інформації ендоскопічного обстеження пацієнта. До речі, цей час лікар зазвичай використовує з користю, застосовуючи власні діагностичні методи. Каже, дуже часто біль у животі, неприємні відчуття пов’язані зі зміщенням внутрішніх органів. Таблетки тут не допоможуть, а ось мануальна терапія живота дає ефект навіть з першого разу. Іноді проблеми зі здоров’ям пов’язані з патологіями хребта. У цьому випадку теж найкращий інструмент — руки лікаря. — Я з Борисом Антоновичем знайомий давно. Кілька тижнів тому дружину мою консультував, її турбував шлунок. І діагноз встановив, і болю позбавив. Руками «пройшовся» — і відразу полегшало. Мені шию помасажував, бо я голову не міг повернути, аж пекло — і теж відпустило. І це вже не вперше звертаюся за допомогою. Швагро мій аж із Ратнівщини приїжджав із хворим хребтом, — дякував лікарю Заблоцькому Віктор Олександрович Поліщук із села Великий Обзир. До речі, цього пацієнта Борис Антонович вважає особливим у своїй долі, бо історія його порятунку ще більше утвердила лікаря у вірі, змусила задуматися над тим, що люди називають Божим промислом.
УРОКИ, ЯКІ ЗАПАМ’ЯТАЛИСЯ НА ВСЕ ЖИТТЯ — Двадцять років тому вчителя із села Великий Обзир Віктора Поліщука привезли до лікарні із сильною шлунковою кровотечею. А в чоловіка — гемофілія, кров не згортається і найменша рана може стати фатальною. Хірурги почали готуватися до операції. Напруга була дуже велика. Тоді якраз у стаціонарі лежав священик Феодосій Крестецький. Коли він довідався, якою великою є загроза для життя хворого з гемофілією, то, незважаючи на те, що сам був недужий, попросив рідних принести йому ключі від храму. І всю ніч, поки тривала операція, отець Феодосій молився за її успішний результат у Свято–Іллінській церкві. Я зустрів уранці душпастиря дуже стомленим. Він узяв мою руку в дві свої і тихо сказав: «Лікарі зробили свою роботу, а я — свою, тепер усе буде добре». І справді, чоловік тоді видряпався, живе, працює, недавно бачилися. Вважаю, що це в однаковій мірі заслуга і хірургів, і священика, — твердо переконаний Борис Заблоцький. Був період, коли Бориса Антоновича зацікавила співпраця з відомими спортсменами, їхніми тренерами, зокрема із наставником знаменитих братів Кличків Володимиром Золотарьовим. Виїжджав на змагання, тренування боксерів, застосовував свої «секрети» підготовки спортсменів до боїв, сприяв відновленню їхніх сил, налаштовував психологічно. Але тепер, як розповідає Борис Антонович, до великого спорту він охолов. Зараз йому більше хочеться допомагати не іменитим і прославленим, а хворим дітям з особливо складними долями. З віком усе частіше згадує власне дитинство, яке пройшло на Тернопільщині. У 14 років потрапив у серйозну автомобільну аварію, травми були дуже важкі. Повертався з небуття довго. І перше, що врізалося в пам’ять після того, як прийшов до свідомості, — високе склепіння стелі в приміщенні, де колись розташовувався у Кременці жіночий монастир. Може, намолені стіни, дух Божої присутності в них і додавав сил у боротьбі за життя. — Щоб не залишитися інвалідом, почав працювати над собою, як тільки виписали з лікарні. Мучили напади головного болю. Знімав їх одним способом — робив стійки на голові. Щоденно до сьомого поту виконував різні вправи. І тепер ділюся своїм досвідом із дітьми, які мають проблеми зі здоров’ям, — каже Борис Заблоцький. Любить відвідувати Ковельський центр інвалідного спорту, який очолює відомий тренер Валерій Павлович Дружинович. Їздять до нього також неповносправні діти з Камінь-Каширського району. Батьки відзначають благотворний вплив занять спортом і на самопочуття, і на психологічний стан синів та дочок. І Борис Антонович це підтверджує: — Бачили б ви цю картину. Ще здалеку в районі «Ковельсільмашу» можна зауважити, що тепер діти–інваліди не сидять у чотирьох стінах, їх несуть, везуть, ведуть батьки, і всі усміхнені, з рум’янцем на щоках. Я дуже поважаю подвижницький труд Валерія Павловича і радий, що можу прислужитися в його роботі. — Мій син, наприклад, багато навчився у Бориса Заблоцького — перейняв деякі особливості масажу, мануальної терапії. Максимові — 26. Через вроджену спинну грижу ходить на милицях. Усе життя займається спортом, який є нашим порятунком. І те, що приїжджає лікар, який може дати пораду, проконсультувати батьків, — багато значить. Була свідком, як чоловік із Ратнівського району привіз у Центр інвалідного спорту двох синів–підлітків. Росли хлопці здоровими, а тут проявилась хвороба — і в хаті два візочники. Хотіли, щоб їм порекомендували, які вправи можна робити вдома. У таких випадках бесіда зі знаючим лікарем тільки на користь, — висловлювала думку батьків ковельчанка Олена Миколаївна Бондаренко. Хтось вважає Бориса Заблоцького диваком: «Ну як можна всерйоз сприймати теорію, що ліки треба призначати залежно від кольору волосся?». Хтось іронізує: «У монастир поїхав, вчитися на ясновидця». Але довелося почути і таку думку: «Заблоцький таки знає те, чого не знають інші».
На фото: Борис Заблоцький діагностує не тільки за допомогою ендоскопа.
