Галина ЗЕЛІНСЬКА На тихому плесі та й мого погіддя Заніживсь в теплі твоїх слів первоцвіт. Замислені заздрили зорі й століття І в райдуги вбрався чуттєвості світ. Рука до руки, лоскітливі зітхання, До зваби очей ще тулився мій сміх, А сон утікав в безголосе світання, Всі оклики знаків збиваючи з ніг. «Моє ти кохання»,? вуста шепотіли Твої й шелестіли мої в унісон. І двійко сердець, як одне, пломеніли. Солодкий солодкий із милим полон… На тихому плесі слова жебоніли, Потічком лилися, немов з джерела, Мов в райськім саду солов’ї завесніли. На тихому плесі кохання спила. с. Суховоля Луцького району.
