Напередодні Великодня і травневих свят Луцьк чепуриться. На вулицях фарбують турнікети, корчують пеньки, білять дерева і бордюри. Місто стає гарнішим, ошатнішим. Правда, милуватися його красою заважає сміття, яке гонить вулицями вітер...
Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»
Напередодні Великодня і травневих свят Луцьк чепуриться. На вулицях фарбують турнікети, корчують пеньки, білять дерева і бордюри. Місто стає гарнішим, ошатнішим. Правда, милуватися його красою заважає сміття, яке гонить вулицями вітер
Улюблене місце відпочинку лучан — парк імені Лесі Українки вже трохи прибрали. Зібрали сміття вздовж вулиці Глушець, висадили молоді деревця. Але варто відійти трохи далі, пройтися до мосту через Стир, як у вічі впадають розкидані вздовж автомагістралі папірці, пластикові пляшки, поліетиленові кульки. Соромно стає за лучан, бо ж не інопланетяни прилітають сюди смітити. Щовесни у місті організовують толоку. Прибирають і прибережну захисну смугу, і водоохоронну зону Стиру, Сапалаївки. Але чомусь нікому не доходять руки до території, що поблизу шляхопроводу на вулиці Ковельській, корпусу Інституту мистецтв Східноєвропейського національного університету та колишнього приладобудівного заводу. Їх керівництву сміття довкола не муляє, бо ж не на їхній території, а за огорожею. За таким принципом, очевидно, живе й чимало лучан. Вони чомусь вважають, що зона їхньої відповідальності закінчується за порогом власної оселі, підприємства чи установи, а все, що за ним — нічийне. Тож можна кидати папірці і недопалки, трощити молоді деревця. Словом, вести себе по-дикунськи. Ми звикли бути господарями лише у власному домі. І в цьому наша біда. Ми любимо говорити, що у Європі вулиці, наче шампунем вимиті, мріємо жити краще, комфортніше. Самі ж палець об палець не вдаримо, аби поліпшити власне життя, навести порядок на «нічийній» території, або, не задумуючись, кидаємо під ноги обгортки цукерок чи недопалки, бо «там і так брудно». Не раз бачила, як із вікон проїжджаючих автівок летить сміття. Через те, певне, узбіччя наших автомагістралей схожі на смітники. Припускаю, що до цього причетні й жителі навколишніх сіл — звозять сюди різноманітний мотлох. А в якому жахливому стані територія навколо залізничних шляхів, поблизу митних пунктів пропуску! Уявляю, яке враження буде про нашу країну у туристів, котрі приїжджають до нас. Невдовзі потягнуться люди на природу, на пікніки. І, звісно, залишать після себе гори сміття та попелища, на місці яких довго не буде рости трава. Не звикли ми прибирати після себе. Тож і не дивно, що ліси, парки перетворили на звалища сміття. У Горохові, скажімо, так загадили зелену захисну зону (у місті її називають сосниною), що зайти туди гидко. Гори побутових відходів, які гниють, поширюють довкола неприємні запахи, котрі не здатні перебити навіть квітуючі дерева. І найбільше обурює, що звозять сюди всілякий непотріб переважно мешканці сусідніх котеджів. Глянеш на обійстя — чистенькі, доглянуті, у квітах. Словом, Європа. Правда, закінчується вона чомусь уже за власним двором. Люди зуміли змінити свої оселі, облаштувати побут по-європейськи, а ось менталітет залишився таким, як і був, совковим. Бо мислять примітивно, егоїстично. Мовляв, для чого платити гроші комунальникам за вивезення побутових відходів, коли можна заощадити кілька гривень, зваливши сміття у нічийній лісосмузі. Люди добрі, та якщо хочете жити так, як у Європі, то дбайте не лише про чистоту власного обійстя, а й довкілля. Звісно, не всі сприймуть ці заклики, бо ж не всі свідомі й культурні, але культурі треба вчитися. І вчителем має бути місцева влада. Саме вона повинна викорінювати совковість, застосовувати всі можливі заходи впливу на психологію людей, зокрема й штрафні санкції. Країна змінюється і нам треба змінюватися. Звісно, не відразу це відбудеться. Але якщо кожен почне викидати сміття в контейнери, урни і змушуватиме робити це інших, то поволі таки наведемо порядок і на вулиці, і в державі. Недаремно ж кажуть: крапля скелю точить. Та й чисто там, де ніхто не смітить.
