22 березня православна церква вшановує 40 мучеників Севастійських, яких, за переказом, було втоплено за християнську віру...
22 березня православна церква вшановує 40 мучеників Севастійських, яких, за переказом, було втоплено за християнську віру в Севастійському озері близько 320 року. У народі цей день називають простіше — Сорок Святих. Мій тато, пригадується, відзначав свій день народження другого квітня, так було записано у паспорті. Але бабуся Зіна, дарма що грамоти книжної не знала, твердила, що то помилка, бо народила вона сина на Сорок Святих. Наші предки, хоч часто були неписьменними, відлік часу вели саме за церковними подіями, даючи їм свої, ближчі й зрозуміліші назви, як от — Сороки або Кулики. Співзвучність числівника 40, найменування свята Сороки та назви птиці сороки породили чимало повір’їв та звичаїв. Говорили, наприклад, що на Сорок Святих сорока — іменинниця, що у цей день вона кладе у своє гніздо сорок прутиків, що прилітають із вирію сорок пташок, і перший серед них — жайворонок. У цей день господині пекли сорок “жайворонків” — кренделів з медом у вигляді пташок — і роздавали їх дітям, “щоб птиця водилася”, у деяких місцевостях виносили в сад і розвішували на гілках, закликаючи весну. Згадки про ці традиції знаходимо у Михайла Грушевського. Кажуть, що у цей день ще сорок закутків має бути заметено снігом, а ранками ще можна сподіватися сорок приморозків. І все ж люди вже жили сподіваннями весни, адже напередодні Сороків перейдено межу весняного рівнодення, суголосного із сонячною активністю. Під цю пору весна вже остаточно поборювала зиму, а в окремі роки видавалася й зовсім ранньою. Чи не ці природні аномалії спричинилися до народження легенд, яких чимало знаходимо у фольклорних джерелах і які наводить у своїх численних дослідженнях етнограф Василь Скуратівський. Одна із них розповідає, що саме на Сорок Святих пішов чоловік у поле горох сіяти. Перестрів його святий Петро й почав дорікати, що в свято сіє. — Нехай мені Бог простить, — відказав селянин,— бо я забув, що сьогодні празник. — Ну, коли ти каєшся, то вродить тобі горох по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині,— сказав апостол. І коли настав час збирати врожай, то так воно і сталося. Зрадів селянин і наступного року знову поїхав сіяти на Сорок Святих, хоч і усвідомлював, що грішить. Бог розгнівався й покарав його неврожаєм. Відтак і нема у хліборобів єдиної думки, чи варто так рано горох сіяти? Бо ж Сорок Святих ще можуть і сорок лопат снігу кинути. А жіноцтву до цього дня вже годилося упоратися з кроснами — на всю родину полотна наткати. Бо за традицією вранці слід було вийти до схід-сонця у поле з свіжовитканими обрусами, уклонитися на чотири боки й промовити: — Ось тобі, мати-весно, нова обнова! То були своєрідна подяка й задобрювання природи, щоб і на другий рік щедро вродили льон та коноплі. У давніші часи робили солом’яну ляльку в образі зими, виносили за село і спалювали як ознаку того, що зиму остаточно поборено, а весну закликано в гості. Такі дійства, залежно від кліматичних умов того чи іншого краю, влаштовували на Явдохи (14 березня), Теплого Олексія (30 березня) чи Благовіщення (7 квітня). Звичаї наших предків, які здебільшого мають язичницькі корені, давно вже відійшли у минуле, та все ж, спалюючи весною торішнє листя в саду чи бур’ян на городі, ми щоразу переживаємо якесь особливе піднесення, бо вогонь очищає і вселяє надію на майбутнє. Валентина ШТИНЬКО.
