У цьому ланцюгу слів аж брязкотить ланцюг із кайданів багатостолітньої мовної деградації українців від часів перших воєнних московських залог (гарнізонів) після злощасної Переяславської ради 1654 року до теперішньої окупації Криму та сепаратистської агонії у Донецьку та Луганську...
У цьому ланцюгу слів аж брязкотить ланцюг із кайданів багатостолітньої мовної деградації українців від часів перших воєнних московських залог (гарнізонів) після злощасної Переяславської ради 1654 року до теперішньої окупації Криму та сепаратистської агонії у Донецьку та Луганську. Не стільки проблем із окупованими територіями – як найстрашнішими є проблеми з вичавленим українським Духом та з’яничареною Душею...
Ірина ФАРІОН, народний депутат України фракція ВО «Батьківщина»
Слушно про це 1939 року заявив міністр закордонних справ Польщі пан Бек. Польщу тоді окуповувала Німеччина і Рассія: «Коли до нас прийде німець, то забере у нас свободу. Як прийде москаль – то забере ДУШУ». Коли забере ДУШУ, то ніким буде цю свободу відвойовувати. У цьому і полягало завдання московського окупанта у різні історичні епохи, незалежно від того, хто очолював цей народ, замішаний свого часу на українсько-татарсько-фінно-угорській крові. Вийшло щось зовсім не перетравне для світу, що заслуговує лише на результативне спілкування мовою гармат. Тільки життів людських шкода. Звісно, що з нашого боку. Понад те після загиблих незліченних Небесних сотень упродовж усієї нашої кривавої історії боротьби з кацапами, що з тюркської означає «різунами». Те, що ДУШУ таки вичавлено, видно з того, як найвищі державні чиновники спроституйовано лягають під брутальний українофобський закон Ківалова—Колесніченка і наче мантру повторюють: «Будемо жити за цим законом. Ніхто його скасовувати не буде». І це попри те, що за скасування цього московського замовлення у виконанні агентів Москви Ківалова—Колесніченка, проголосувало 232 народних депутати у ще кривавий день 23 лютого 2014 року. Голова ВР України не підписав цієї постанови до виконання. Нема вже у Верховній Раді України агента Москви Колесніченка, натомість московські холуї з партії убивць – регіонів та комуністів, а також їхні підспівувачі – вишукують найрізноманітніших вивертів, аби вгодити путінському «язику», бо саме його волю виконують, домагаючись преференцій для мови окупанта. Слушно зауважила свого часу колишня дружина Путіна: «Межі російської мови – це межі Російської держави». Натомість Михайло Грушевський зробив загальновідомими слова видатного українського лінгвіста Олександра Потебні про те, що «будь-які бажання, що минають мову, збудовані на піску». Москаль це дуже добре розуміє, натомість малоросійський яничар тупо йому служить. Головне наше завдання сьогодні – наповнити реальним змістом державний статус української мови і внеможливити втручання місцевих органів влади у цю норму Конституції України. Змінити це можливо лише через 300 голосів у Верховній Раді. Отож і не мрійте, українофоби, сепаратисти, федерасти, ліберасти, пофігісти і всі ті, яким «ліш би чєловєк бил хароший», «язик – єто нє главноє». То чого ж скаженієте, лицеміри і фарисеї, коли це «нєглавноє» зачіпають? Для всіх них нагадаю геніяльну хрестоматійну фразу від Шарля Бернара: «Людина, що не знає мови народу, серед якого проживає, є або гостем, або хамом, або окупантом». Хіба додам, що гостя слід прийняти, хама – послати, а окупанта – розстріляти. Тоді буде лад у всьому. Вперед, сильні і вільні, у визволенні нашої території Духу. Тоді не буде загроз втратити просто територію. Джерело:http://blogs.pravda.com.ua/authors/ farion/53501fa3920ae/.
