Бажання якнайшвидше піднятися службовими щаблями, випередити своїх колег — позитивна риса, адже це прагнення, перш за все, досягти хороших результатів у роботі, певних успіхів...
Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ, редактор відділу спорту редакції газети «Волинь-нова»
Бажання якнайшвидше піднятися службовими щаблями, випередити своїх колег — позитивна риса, адже це прагнення, перш за все, досягти хороших результатів у роботі, певних успіхів. А ось поміркувати на тему негативного кар’єризму мене підштовхнула процедура висунення кандидата на посаду начальника управління сім’ї, молоді та спорту облдержадміністрації
Спочатку пригадалось призначення Дмитра Булатова міністром молоді та спорту України. Нещодавно його звинуватили у неналежному використанні коштів Автомайдану, зокрема для приватних покупок, а також для відпочинку в Домініканській Республіці. Щоправда, відразу після звинувачень він прозвітував про витрати грошей перед Автомайданом і Антикорупційним комітетом. Але неприємний осад від цієї історії залишився. Дещо інші нюанси дискусії навколо спортивних посадовців у нас на Волині. Нова влада звинуватила начальника управління сім’ї, молоді та спорту облдержадміністрації Галину Карнаухову в непрофесіоналізмі, що не дає можливості нашим спортсменам добиватися значних успіхів на всеукраїнських і міжнародних змаганнях. Галина Йосипівна з такою оцінкою не погодилася і під час громадських слухань конкретними прикладами доводила, що не все так погано, як намагаються змалювати «люстратори». Свого керівника підтримали й підлеглі, котрі заявили, що подадуться на біржу працевлаштування, якщо її звільнять з посади. Можливо, Галина Карнаухова когось і не влаштовувала як очільник волинського спорту. Зокрема, на тих слуханнях заступник голови облдержадміністрації Роман Карпюк зауважив, що не бачить, як вона може поліпшити розвиток галузі, а підлеглим надто комфортно працюється під її керівництвом, тому вони й стоять за неї стіною. Безперечно: скільки людей — стільки й думок. Скажу лише, що здивувала, а декого і шокувала запропонована кандидатура директора Луцького спиртогорілчаного комбінату Андрія Шевчука на посаду начальника управління сім’ї, молоді та спорту. Ні, ні, я не помилився: чоловік погодився скласти із себе повноваження очільника великого промислового підприємства і пересісти у крісло чиновника облдержадміністрації. Не знаю достеменно, що спричинило таку кардинальну зміну сфери діяльності. Можливо, пан Андрій не потягнув ношу на спиртзаводі, а чи партія «УДАР», членом якої він є, рекомендувала обійняти новий відповідальний пост. А якщо партія наказала, то підлеглий прийняв пропозицію і погодився очолити так званий облспорткомітет. Я не знайомий особисто з Андрієм Шевчуком. Але чув, що він у спорті людина не чужа. Колись займався веслуванням, нібито норматив майстра виконав. Працював тренером–викладачем. Щоправда, наскільки успішно — не знаю. Згодом цю діяльність поміняв на роботу в харчовій промисловості. Під час громадських слухань претендент розповів, що його висунули на владну посаду однодумці. Відповідаючи на інші запитання, помітно «плавав на поверхні», слабо орієнтувався у спортивному житті області, не міг окреслити шляхи його удосконалення на Волині. У прагненні до службового зростання є як позитив, так і негатив. Бо часто кандидат не думає, чи має здібності й талант, щоб працювати на новій посаді, а біжить, аби лишень умоститися у чиновницькому кріслі, бо тут зручно і комфортно. Для нього не важливо, виграє від цього загальна справа чи ні. Головне — власна кар’єра. Прикро, але саме від політичної квоти залежить, щоб посада дісталася «своїй» людині.
