Водій розмовляє по мобільному. Однією рукою тримає телефон, іншою — видає решту. Говорить довгенько...
Водій розмовляє по мобільному. Однією рукою тримає телефон, іншою — видає решту. Говорить довгенько. Пані, котра сидить поряд, мовчки слухає, але коли він, жестикулюючи, випускає кермо з рук, не витримує: — Перестаньте розмовляти під час руху. Ви ж не дрова везете. Ми хочемо живими доїхати. А з вами і на Гаразджу можна втрапити. Водій у відповідь: — Ви, як Путін, втручаєтеся у чужі справи. Розпочинається перепалка
Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту газети «Волинь-нова»
Подібне — звичне явище у наших маршрутках, як і хамовитість водіїв. Про них уже складають анекдоти. Ось цей, як на мене, показує ставлення до нас, пасажирів. Чоловік гукає до шофера: «Зачекайте, будь ласка. Там ще дві дівчини біжать». Водій: «Ці чотири гривні уже не помістяться». Кажуть, імператор Юлій Цезар міг робити п’ять справ одночасно, але куди йому до водіїв наших маршруток! Вони керують, по мобільнику говорять, решту дають, гроші рахують, цигарку в роті тримають, музику слухають, ще й із пасажирами сваряться. Але ми звикли, тож не звертаємо уваги на таке обслуговування. Тим часом моя знайома полька, проїхавшись у луцькій маршрутці, обурилася: «Як ви їздите у такому транспорті?». Їздимо, бо, вважаємо, краще погано їхати, ніж добре йти. Навіть не помічаємо, що влітку в наших маршрутках, як у лазнях, а взимку, як у холодильнику. Коли мороз, то можна лотерею проводити: зітри захисне покриття на бокових вікнах і дізнайся, де ти є. GPS–навігатори, які мали б повідомляти назву зупинки, у них працюють, але водії нерідко їх відключають, аби не заважали слухати музику. Місцевий люд, звісно, може ще зорієнтуватися, де вийти, а як бути приїжджим чи незрячим? На маршрутників постійно скаржаться городяни. У групі оперативного реагування 15–80, що діє у міськраді, вислуховують скарги на брудні салони, порушення дорожніх правил, розкладу і схем руху. Але найчастіше — на неналежну поведінку водіїв. Ніде правди діти, вони таки можуть і нахамити, і до бордюру не доїхати. Тоді хоч–не–хоч, але мусиш стрибати через калюжу. Перевізники, звісно, виправдовуються. Мовляв, втомлюються люди, бо ж встають о четвертій — п’ятій ранку. Тож, буває, зриваються на пасажирах. Та й ті, кажуть, не завжди білі й пухнасті. Є такі, що «заведуть» водія так, що той довго не може заспокоїтися. Трапляється, ріжуть крісла, смітять у салоні чи теревенять по мобільному, не даючи сконцентруватися на дорозі. А зробиш зауваження — обурюються. Із учорашнього дня в пасажирів з’явився ще один привід для обурення — подорожчав проїзд у міських маршрутках. Перевізники добилися підвищення тарифів. Не скажу, що підняли вартість проїзду необгрунтовано. Подорожчали ж пальне, запчастини, шини і т. д. Але в аргументах за підняття ціни насторожує посилання на нерентабельність перевезень. Надто вже непереконливо воно звучить. Довести, що маршрутки збиткові, перевізники все-таки не змогли з однієї причини: пасажиропотік ніхто не обліковує. Найдешевший варіант обліку — квитки. Але їх водії пасажирам не дають (чи, як кажуть, ті їх не беруть). А відтак нереально встановити прибутки чи збитки перевізників. Попри це міська влада й антимонопольники дали дозвіл підняти тарифи. Але чи поліпшиться після цього якість перевезень? Платити ж за стояння на одній нозі у брудних маршрутках не хочеться. Краще вже на велосипед пересісти чи пройтися пішачком. Здоровіші будемо і нерви збережемо.
