…Душу рвуть гасла, коли під головами начебто фізично повносилих чоловіків читаєш «За мір» у час пекучої війни…
… Душу рвуть гасла, коли під головами начебто фізично повносилих чоловіків читаєш «За мір» у час пекучої війни. Війна стає миром лише шляхом боротьби, а не через слабосилі, клоунадні круглі столи (переважно з круглими дурнями), не через відступ від духовних цінностей – історичної пам’яті та мови, не через намагання підписувати безглузді меморандуми, не через нікчемну рекламу, де начебто ветеран війни чомусь щось говорить мовою окупації молодим людям – а під тим лейба: позиція уряду…
Ірина ФАРІОН, народний депутат України (фракція «Свобода»)
Доурядувалися. Невже таку совкову печаль хотіли бачити вільні люди Майдану? За таких умов війну лише заганяють всередину людської свідомості, що має прості назви: антимайдан, тітушки, партія регіонів, партія комуністів, двуязичіє, федералізація, децентралізація, сепаратизм, мародери, бандити. Побороти всі ці лексеми–синоніми як шлаки пострадянської свідомості homo sovietikusa або просто путеноїда можливо тільки через війну, названу з нашого боку дуже делікатно —АТО (антитерористична операція). Коли озброєний до зубів ворог вривається до тебе до хати, ти не тлумачиш йому, що він не має рації. Слова мовчать — гармати діють. Свого часу Галичину від зарази москвофільства вилікувала Перша світова війна 1914 року, коли московський чобіт ступив навіть на гору Маківку і за пів-року окупації знищив всі українські школи, бібліотеки, наукові, просвітні та спортові товариства і відправив на заслання митрополита Андрея Шептицького. Тисячі січових стрільців — молодих, інтелектуальних, обдарованих — полягли у «війні за Україну». Вони не мали анінайменшого сумніву, що москаля треба долати КУЛЕЮ: «Не миритись, милі браття, А боротись нині нам, Бо шаліє кат завзятий, Смерть голосить козакам» (із січової пісні). Навіть після поразки визвольних змагань у польсько–українській війні 1918—1919 років вже за рік створюється Українська військова організація (УВО), прелюдія ОУН (Організації українських націоналістів) 1929 року, беззаперечним символом якої став Степан Бандера. Не випадково отруєні пропагандою і власним безсиллям люди на загрожених українських теренах змагаються і сьогодні з тінню Бандери. Нам так далеко до його сили і блискучих вольових актів… Проте страх перед ним сьогоднішніх рабів і путеноїдів лише підтверджує правдивість його шляху. Пророчими сьогодні є слова Степана Бандери: «Росія є тільки одна — імперіялістична, і так буде доти, доки російський імперіялізм не буде дощенту розторощений, а російський народ не вилікується з нього через пізнання, що його імперіялізм приносить йому самому найбільше лиха — жертв, терпінь і падіння. До цього ще далеко…». То, може, саме зараз маємо нашою всеохопною боротьбою — зброєю, мовою, світоглядом, бізнесом — подолати цього монстра, якому слабосила теперішня влада так незугарно підігрує передусім у гуманітарній царині? Сьогодні дикий московит випробує Донбас на його українськість та інтегрованість у велику українську культуру. За теперішніх обставин глибокої колонізації України Московією незалежність України — це її незалежність від Москви. Останнім форпостом такої залежності від Москви став Донбас, де маховик москалізації був такий потужний, що перемолов навіть, чи «пошахтьорив», 58% українців у Луганській області (серед них 39% росіян) та 57% українців (серед них росіян 38%) — у Донецькій. Нема сумніву, що ця розлога степова земля вистоїть і настоїться внутрішньою силою в супротиві до загарбника. Це лиш питання часу і внутрішньої революції у головах колишніх виборців Януковича. «Хто визволився сам, — той вільний буде. Хто визволив кого, у рабство візьме», — каже велика Леся. Проте загроза в іншому: у внутрішньому угодовстві теперішнього найвищого державного істеблішменту. Не закликають до миру, спокою і порозуміння, коли московські терористи–сепаратисти збивають гелікоптери, вбиваючи наших летунів Сергія Руденка, Руслана Плоходька, Ігоря Грішина, Миколу Топчия, Олександра Сабаду. Не йдуть на жодні перемовини, коли 10 травня у місті Брянці Луганської області п’яні виродки–сепаратисти розстрілюють чотирьох молодих людей за те, що привіталися між собою бандерівським гаслом «Слава Україні». Двоє молодих хлопців 22–х і 24–х років загинули, ще двоє у важкому стані в лікарні. Не сідають за круглі столи з виродками, коли ті обстрілюють машину супроводу швидкої допомоги з пораненим свободівцем Олексієм Демком, якого повертають у небезпечну лікарню, а потім вночі тяжко пораненого московські бандити викрадають. Не компромісять мовою та історичною пам’яттю з тими, хто у Макіївці викрадає, зокрема, батьків активіста–свободівця Юрія Бенедюка і вимагає викуп. Таких просто ЗНИЩУЮТЬ, наступаючи силою не лише своїх переконань і світогляду (якщо вони є), а силою зброї. Тут працюють взаємини лише в одній системі координат: АБО—АБО. Отож війна стане миром, якщо зуміємо довести це не лише через АТО, а через щоденний духовний фронт у нашій беззубій поки що гуманітарній та інформаційній політиці. Повний текст: http://blogs.pravda.com.ua/authors/farion/53729381056ac/.
