Нині минає 60 років масового знищення українських сіл на Холмщині вояками 27 волинської дивізії АК, Батальйонами хлопськими, іншими польськими збройними формуваннями...
Як відомо, з нагоди 60-ліття так званих волинських подій засоби масової інформації Республіки Польща, колишні вояки Армії Крайової, «кресов’яки» торік волали на весь світ про українців-різунів з ОУН-УПА, про геноцид щодо поляків на Волині. У сусідній державі за Бугом немало видано книжок, здійснено публікацій, в яких не без лукавства та фальші витворено жахливий образ українського націоналіста. В Україні ставлення до звинувачень на адресу ОУН-УПА мало неоднозначний характер. Були такі, котрі підтримували цей лемент і поспішали вибачитися за невинні жертви, яких зазнало польське населення на Волині. Хто ж глибше пізнав історію взаємин між поляками і українцями впродовж віків,і особливо у ХХ столітті, збагнув причини та наслідки українсько-польського протистояння, конфліктів, той не погоджувався на одностороннє вибачення, на виокремлення та відзначення тільки 60-річчя волинських подій. Прихильники цієї позиції вважали, що вибачення має бути двостороннім і акції порозуміння та примирення повинні одночасно відбутися як на Волині, так і на Холмщині, або й в інших регіонах Польщі та України, де мали місце українсько-польські конфлікти, де були невинні жертви, яких зазнали як поляки, так і українці (Галичина, Надсяння, Лемківщина, Підляшшя). Президент України Леонід Кучма, 227 народних депутатів пішли назустріч вимогам поляків, подбали про вшанування невинних жертв, яких зазнало польське мирне населення на Волині в 1943—1944 роках. У селищі Павлівка за участю тисячної делегації громадян Польщі, священиків різних конфесій, президентів України Леоніда Кучми і Республіки Польща Олександра Кваснєвського було відкрито і освячено Пам’ятник примирення... Українці, виселені майже 60 літ тому із своїх етнічних земель у Польщі, торік під час великого галасу навколо волинських подій нагадали про багатотисячні невинні жертви, яких зазнали вони та їх рідні від польських збройних формувань (Армії Крайової, Батальйонів хлопських, Народових сил збройних, польської допоміжної поліції та інших), про сотні убитих та закатованих представників української інтелігенції, громадських діячів, священиків у 1941—1945 роках, про спалення українських сіл у 1942—1943 роках, зокрема, таких, як Пасіка (серпень 1942 р.), Стрільці, Моложів, Тугані, Мірче (26 травня 1943 р.), тобто до волинських подій, Молодятичі (27 жовтня 1943 р.); про те, як польська допоміжна («гранатова») поліція видавала українців німецькій жандармерії за те, що вони рятували втікачів із концтаборів для військовополонених, допомагали партизанам; про те, як окупанти розстрілювали цих українців або ж нищили їх у Майданеку, Освєнцимі та інших концтаборах; про вигнання українців зі свого прадавнього краю... Торік про невинні жертви, яких зазнали українці Холмщини, згадували між іншим, майже пошепки... Нині минає 60 років масового знищення українських сіл на Холмщині вояками 27 волинської дивізії АК, Батальйонами хлопськими, іншими польськими збройними формуваннями. Тільки в Грубешівському повіті, де мешкало найбільше українців, у 1942—1945 роках було спалено вщент 55 українських сіл, з них 45 навесні 1944 року. Під час цієї геноцидної акції тут знищено понад 4 тисячі українців, переважно дітей, жінок, людей похилого віку. Ось назви цих сіл: Прегоріле — 8 березня, М’ягке — 9 березня, 10 березня — Турковичі, Сагринь, Риплин, Теребінь, Стріживець, Маличі, Ласків, Сиховичі, Андріївка, 11 березня — Модринець, 14 березня — Модринь, 19 березня — Масломичі, Міняни, Козодави, Тихобіж, Сліпче, Космів, Модринець, Жабче, Ощів, Хорощиці, 21 березня — Бересть, Верешин, Витків, 22 березня — Смолигів, Старе Село, Ліски, Кстяшин, Василів Великий, Губинок, Річиця, Тучапи, 2 квітня — Потуржин, Василів, Радостів, Новосілки, 7 квітня — Телятин, Жуличі, Вишнів, Колдубиська, 8 квітня — Крилів, 19 травня — Бусьно, Заборці, 22 травня — Переспа... Впродовж двох останніх років ми, громадські об’єднання депортованих українців з Польщі в Україну, неодноразово зверталися на адреси Президента України Леоніда Кучми, Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, Прем’єр-міністра України Віктора Януковича, Міністерства закордонних справ, Міністерства культури і мистецтв, ряду комітетів Верховної Ради, Кабміну, міжвідомчих комісій, Генеральних консулів України і Республіки Польща, місцевих органів влади з клопотаннями відзначити на державному рівні 60-річчя виселення українців зі своїх етнічних земель у Польщі та 60-річчя масового знищення українських сіл на Холмщині, проведення в Сагрині акції порозуміння та поєднання за участю українців і поляків, священиків православної, греко-католицької, римо-католицької церков, президентів України і Республіки Польща, а також в обох державах забезпечити адекватні умови щодо облаштування кладовищ, могил невинних жертв, яких зазнали українці і поляки під час Другої світової війни. На жаль, у відповідь на наші звернення — глибоке мовчання. Президент України піклується про відкриття Пам’ятника польським орлятам у Львові, подбав про відкриття Пам’ятника в Павлівці на Волині. А хто ж подбає про встановлення пам’ятників над невинними жертвами, яких зазнали українці Холмщини, Надсяння, Лемківщини, Підляшшя упродовж Другої світової війни та під час депортації зі своєї малої Батьківщини?.. Попіл Сагриня, інших спалених українських сіл у Польщі стукає в наші серця, в серця наших нащадків. Чому ж так «глосно мовчать» українські засоби масової інформації про цю трагедію?.. Чому мовчить наша совість?.. Микола ОНУФРІЙЧУК, голова обласного ветеранського громадсько-культурного товариства «Холмщина».
