Рядок із пісеньки моєї молодості щоразу нав’язливо крутиться в голові, коли проходжу крізь ряди продавців квітів біля скверу у центрі Луцька...
Рядок із пісеньки моєї молодості щоразу нав’язливо крутиться в голові, коли проходжу крізь ряди продавців квітів біля скверу у центрі Луцька.
Серед весняного розмаїття у ці дні там домінують конвалії — і неповторними пахощами, й незахищеною ніжністю білосніжних крихітних дзвіночків. Позавчора стала свідком, як міліціонер зробив зауваження жінці, вочевидь, за незаконну торгівлю квітами, занесеними у «Червону книгу». Та вдала, що збирає свій товар, але як тільки чоловік у формі пішов, продовжила торгувати конваліями, зібраними таки у лісі, а не у своєму квітнику, як інколи намагаються виправдатися. Ведуча рубрики також тішиться цвітом конвалій біля хати, але зібрати з них можна хіба скромний букетик. А тут дві великі сумки-кравчучки, ущерть наповнені квітами! Щоб виростити стільки біля дому, треба засадити конваліями не одну сотку! Можна зрозуміти людей, які при нинішній бідності намагаються заробити на лісових дарах кілька десятків гривень. Але прощати легковажне ставлення до природи і до нашого майбутнього не можна. Бо якщо й далі так масово й безкарно будемо нищити червонокнижні рослини, то наші нащадки побачать їх хіба що на світлинах.
