«ІНОДІ БУЛО ВРАЖЕННЯ, ЩО ВЛАДА ЗДАЄ НАС І РЕГІОН...»

Волинські нацгвардійці розповіли про своє перебування в гарячих точках Східної України — у Луганську та Маріуполі Донецької області

Сергій НАУМУК


-Коли з іванофранківцями прилетіли до Луганська (куди відправляють — нас не повідомляли), одразу містом пішла інформація, що це «Правий сектор». Луганці вважали, що ми — молодь, набрана з Майдану. Називали нас фашистами, бандерлогами, — розповідає офіцер–психолог Кирило Іванов. — Три тижні заступали охороняти місцеве управління внутрішніх справ. Чергували через добу. Можна було поспати, але хотілося побачити Луганськ. Виходили групами, в якій обов’язково мала бути людина, яка добре знає російську мову.
Він розповів, що більшість луганців приязно ставляться до військових. Проте є й такі, хто переконаний: українське телебачення спонсорують США, і дивитися не варто, бо там лише зомбують людей. Жителі сходу дивляться тільки російські канали.
— Першу надзвичайну ситуацію мали біля військкомату. Резервісти залишили там зброю і заходили до приміщення беззбройні, а ми виходили з автоматами. Сепаратисти, мабуть, подумали, що всі без зброї, і вирішили напасти. Почалася стрілянина. Тоді поранили прапорщика Володимира Лева, — каже Кирило Іванов.
Напередодні 9 травня волинських військових перевели до Маріуполя контролювати два блокпости.
— На День Перемоги чергували у звичному режимі. Раптом надійшла інформація, що терористи захопили перший та другий поверхи міськвідділу міліції. За кілька хвилин ми вже були на місці. Щойно зарядили зброю і розосередилися, як по нас почали стріляти. Ми були в бронежилетах ІІ класу, які витримують хіба постріл із пістолета ТТ. Автомат Калашникова такий обладунок із 400 метрів прошиває навиліт, — Кирило Іванов був безпосереднім учасником тих подій.
— За кілька хвилин поранили п’ятьох чоловіків, — додає прапорщик Дмитро Тимощук. — Одним із перших — командира нашої частини Степана Логуша, який прийняв на себе, можливо, навіть ті кулі, що могли призначатися іншим. У тій ситуації годі було перевірити, яка рана. Я перемотав як зміг, а тоді підповз до військовослужбовця строкової служби з Львівщини. Помітив хвіртку, заліз у двір разом із командиром львівської частини. Бачимо, що там є можливість заховатися. Тоді відтягли у дворик поранених. Дехто сам приповз. Наш командир уже був без свідомості. Викликали «швидку». Машини з’явилися тільки тоді, коли прийшли наші резервісти…
— Потім зателефонували на блокпости. Приїхала колона резервістів на шістьох БМП та одному БТР. Терористи відстрілювалися, а раз пальнули з гранатомета. Граната впала під другу машину, за 15 метрів від мене, але чомусь не вибухнула, — розповідає Кирило Іванов. — Після цього затримали чотирьох терористів. Довкола — хаос, плутанина. Нам мав допомагати батальйон «Азов». Казали, що будуть вдягнені у камуфляж і чорні жилети, а виявилося — вони у цивільному. Якийсь чоловік роздягнувся до трусів і пішов просто на нас, щоб спровокувати. Інші знімали його і кричали: «Що ви робите? Роздягли людину до трусів!» Коли верталися, то місцеві, серед яких були й п’яні, йшли за нами і кидали камінням. Мовляв, ми їм свято зіпсували.
— Що ви робили на демонстрації в Маріуполі, яке мали завдання? — запитую.
— Якщо я скажу, то мене пристрелить наша влада, — усміхається лейтенант Іванов. — Давати оцінки не буду, але завдання жодного нам не ставили. Нас просто вивели до міськради. Приміщення було зачинене і закидане газовими гранатами. До нас підійшли «проплачені» люди, обзивали. З’явилася купа камер. Обстановка, самі розумієте, напружена. Потім надійшла команда відходити. У цей час біля входу поміняли прапор з українського на так званої Донецької народної республіки. Телебачення зняло картинку, ніби ми здали міськраду, хоча всередину й не заходили. Нам плещуть і кричать: «Молодці!» Потім це показали по російському та українському телебаченню. Враження було, ніби влада здає нас і здає регіон. Івано–франківський батальйон навіть подав письмовий протест, після чого їх кудись перекинули…
— Хочу подякувати за мужність, стійкість, патріотизм, за вірність присязі. За те, що ви і ваші колеги ціною життя чи здоров’я зупинили навалу сепаратизму, — наголосив під час зустрічі з військовослужбовцями Національної гвардії голова облдержадміністрації Григорій Пустовіт. — Ви були під кулями, але не відступили, не виявили легкодухості. Хочеться говорити простими словами, але на думку спадають лише високопарні. Бо в якийсь момент здалося, що нікому захистити людей, зупинити бандитів та російських диверсантів. Виявилося, що є. Проти вас діяли професіонали, які пройшли вишкіл на Кавказі. Але ви показали, що наші військовослужбовці підготовлені не гірше. Волинь пишається вами!