ВИННИХ У СМЕРТІ КОМБАТА ТРЕБА ШУКАТИ СЕРЕД ШТАБІСТІВ
Мені тяжко на душі від непоправної втрати, якою стала смерть командира третього батальйону 51‑ї окремої механізованої бригади Леоніда Полінкевича (на фото), хоча знайомий із ним був лише два тижні...
Мені тяжко на душі від непоправної втрати, якою стала смерть командира третього батальйону 51‑ї окремої механізованої бригади Леоніда Полінкевича (на фото), хоча знайомий із ним був лише два тижні...
Анатолій СЕМЕНЮК, село Копачівка Рожищенського району Волинської області
Щоб хоч трохи допомогти нашим солдатам, аби бойова техніка не підвела їх і в скрутний момент захистила, я їздив до Володимира–Волинського допомагати ремонтувати автомобілі та бронетехніку. Коли доводили машини до пуття, разом із нами, волонтерами, працював Леонід і ще один офіцер. Тоді ще ніхто не знав напевне, буде війна чи ні. Але всі розуміли, що техніка може бути затребувана у будь–який момент. Майор вболівав за її підготовку. Мені 50 років. І в таких літах відразу відчуваєш людину, яка вона зсередини. Не треба багато часу, щоб зрозуміти, хто поруч з тобою, бо вже є життєвий досвід. Льоня Полінкевич був дуже доброю, чесною і порядною людиною. Завжди приязно посміхався. Не зауважив у ньому ні зневаги, ні зверхності. Ніколи не помічав, щоб він погарячкував. Жодного разу не зривався на крик. Був пунктуальним, терпеливим, відповідальним. Коли з новин дізнався, що серед інших загинув і Леонід, душу наче каменем придавило. А найтяжче було чути, що в трагедії звинуватили командирів. Мовляв, не дали команди окопатися, не зайняли бойову позицію. Я теж служив в армії і можу робити власні висновки з того, що бачив по телевізору та в інтернеті. Тих, хто керує антитерористичною операцією, давно треба за зябра брати. Зв’язку між підрозділами не було, вертольоти били по своїх. Чому наші війська діють як партизанські загони, які щойно сформувалися і не знають що робити? Мій односельчанин, який зараз теж на Сході, розповів про випадок, коли при нападі сепаратистів Полінкевич перший зорієнтувався, вскочив у БМП і почав відстрілюватися. Якби комбату дали команду саме там ночувати, то переконаний (хоч знав його недовго), що Полінкевич вжив би усіх заходів безпеки. Напевно, якась пузата шкура, котра за те відповідає, або не дала наказу, або неправильно скомандувала. Богу душу винен той майор і ті хлопці, що загинули. Не вірю, що Полінкевич у чомусь дав промашку.