Недавно завершилася чергова ротація 3-ого окремого інженерного батальйону Збройних сил України, що входить до складу тимчасових сил ООН у Лівані. Додому повернулися живими і здоровими 187 солдатів і офіцерів, які протягом року звільняли ліванську землю від смертоносних “подарунків” війни. Серед цих “визволителів” й наш земляк – старшина Віктор УСОВИЧ з Луцька. Вже втретє повертається він у складі українського миротворчого контингенту з пекучої ліванської землі. Там його вважали найдосвідченішим сапером, доручаючи найскладніші завдання…
Недавно завершилася чергова ротація 3-ого окремого інженерного батальйону Збройних сил України, що входить до складу тимчасових сил ООН у Лівані. Додому повернулися живими і здоровими 187 солдатів і офіцерів, які протягом року звільняли ліванську землю від смертоносних “подарунків” війни. Серед цих “визволителів” й наш земляк – старшина Віктор УСОВИЧ з Луцька. Вже втретє повертається він у складі українського миротворчого контингенту з пекучої ліванської землі. Там його вважали найдосвідченішим сапером, доручаючи найскладніші завдання… Прощання було урочистим і недовгим. Духовий оркестр. Напутнє слово командуючого сухопутними військами. Проходження урочистим маршем. Небагато сліз. Наші хлопці виглядають браво і впевнено. Міцна засмага на обличчях – результат тривалих тренувань на полігоні. З ретельністю, властивою простим українцям, вантажать у багажний відсік літака свої величезні сумки. Переліт Київ – Бейрут триває дві з половиною години. Летимо на старенькому, бувалому ТУ-154. Відразу після злету симпатичні люб’язні стюардеси пропонують напої, а потім подають їжу – повноцінний гарячий обід, анітрохи не гірший, ніж у закордонних “Боїнгах”. Чемно, на “Ви”, звертаються до кожного солдата. Міцні хлопці спочатку ніяковіють, та їм це, здається, подобається. Їх поважають. Так для них починається “закордон”. Бейрут зустрічає сорокаградусною спекою. Риси суперсучасного міста перемішані з патріархальною азіатською архітектурою. Тут закінчується європейська цивілізація, і починається Схід. Слідів громадянської війни майже не видно. Країна переживає колосальний будівельний бум. На основних автомагістралях, особливо тих, що ведуть на південь, до ізраїльської границі – блоки-пости ліванської армії. На стовпах уздовж усіх доріг висять великі строкаті портрети мусульманських духовних лідерів, а також шахідів, загинули у боротьбі проти ізраїльських окупантів. На відміну від наших українських бігбордів та постерів, з яких сексапільні красуні закликають перетворити на дим чергову пачку сигарет, у Лівані всіляко вітають здійснення подвигів в ім’я Аллаха. Відразу по приїзді в базовий табір у містечку Эль-Аззіє щойно прибулі українські сапери найперш переодяглися в спеціальний для жарких країн одяг – камуфляжний костюм: куртку з коротким рукавом, шорти й панаму. У Лівані традиційно добре ставляться до українців, точніше до колишніх радянських. Багато хто з місцевих, отримавши освіту в СРСР, повернулися додому одруженими. Їхні дружини, за місцевими законами, стають громадянками країни, проте іноземець-чоловік, оженившись на ліванці, на одержання громадянства розраховувати не може. От така гендерна нерівність! Протягом останніх трьох років із прибуттям у країну українських миротворців ситуація стала помітно мінятися. За цей час українські сапери очистили майже 400 тисяч квадратних метрів території, знешкодивши при цьому більше 3-х тисяч вибухонебезпечних предметів. Для порівняння: за попередні 22 роки роботи миротворчих контингентів у цій країні було знищено усього 56 смертоносних знахідок. Крім того, українські сапери зібрали, обробили і систематизували дані про 1010 мінних полів уздовж лівано-ізраїльського кордону. Українські сапери в Лівані надають місцевому населенню і гуманітарну допомогу. Тільки протягом одного року за медичною допомогою до українців звернулися 2,5 тисячі ліванців. Часто до військових медиків привозять покалічених дітей. Одного разу у медсанчастину доставили ліванську дівчинку зі страшними опіками. “Більш 40 відсотків тіла було обпалено, – розповідає начмед батальйону майор Олег Матвійчук, – маючи такі ушкодження, люди, як правило, не виживають навіть у спеціалізованих опікових центрах”. Дівчинку вдалося врятувати. Робочий день сапера починається о шостій ранку. Вже до 9-ї температура в тіні досягає сорока градусів. Місцевість гірська, поруч море. Вологість досягає 90 відсотків. Плюс дуже висока напруга і ризик. Один невірний рух може бути останнім. Через годину роботи – перерва на 15-20 хвилин. Працюють до обіду. Українські бійці – хлопці досвідчені. Середній вік – 30-35 років. Близько 30 відсотків з них у Лівані не вперше. Старшина Віктор Усович з Волині в батальйоні побував тричі. На його рахунку сотні перемог над “безмовними солдатами”. На найскладніші та небезпечніші завдання відправляли, як правило, саме його. Мінні поля на території Лівану приховують у собі велику небезпеку. Практично усі вони розташовані в гірській місцевості, серед каменів і буйної рослинності, що ускладнює використання спеціальної техніки. Більшість мін пролежали у землі більш як 20 років, серед них часто зустрічаються міни-пастки. Приміром, високо в горах, поруч з ізраїльським кордоном сапери знайшли мінне поле, оснащене протитанковими мінами М15 американського виробництва. Для місцевих умов – справа цілком звична. Зняли перший ряд мін, але при ретельному огляді побачили, що на цьому ж місці, на глибині близько 30 сантиметрів встановлений ще один смертоносний ланцюжок французьких мін АС47. У конструкції таких “крихіток” немає жодної металевої частини, що надзвичайно ускладнює їхнє виявлення. На мінному полі сапер розраховує тільки на самого себе та на Господа. Оснащення просте – щуп та міношукач. Засоби захисту – сталевий шолом-каска вагою близько 2 кілограми та пудовий бронежилет. Звичайне спорядження для солдата-піхотинця. Але не для сапера! Як шолом, так і каска можуть захистити солдата від горизонтальної осколково-кульової поразки, але не від вибуху міни. Крім українських саперів, розмінуванням у Лівані займаються дві приватні англійські фірми, що виграли тендер. Оплачує роботи уряд Саудівської Аравії. До саперних робіт англійці залучають вихідців з Мозамбіку і Зімбабве. Оснащення іноземців істотно відрізняється від нашого. Обличчя сапера прикриває прозорий щиток, під ним – пластикові окуляри. Ківларовий ф артух до землі, спеціальні наколінники і рукавички. Загальна вага спорядження – до 3 кілограмів. Витримує розрив міни чи гранати на відстані менше метра. За рік протимінних робіт в англійців було вісім підривів, усі сапери живі, один одержав поранення середньої важкості. Англійські фірми мають на озброєнні спеціальні машини-роботи з дистанційним керуванням, що переорюють мінне поле глибиною до півметра, не піддаючи при цьому небезпеці людину. Крім того, у їхньому розпорядженні добре навчені пошукові собаки. Наша техніка – це три танки з начіпним траловим устаткуванням, яку далеко не завжди ефективно можна використовувати в горах. Та й про чотириногих помічників-саперів поки що залишається тільки мріяти. “Найважче, з чим довелося тут зіштовхнутися, – це брак спілкування з близькими”, – ділиться своїми враженнями комбат Андрій Знак. Психологи стверджують, що людина може ефективно працювати в умовах підвищеного ризику далеко від батьківщини до півроку. Саме тому французи, приміром, проводять ротацію своїх солдатів у гарячих точках через кожні чотири місяці. Так доцільніше. Донедавна українські миротворчі контингенти проводили ротацію кожні півроку. Цього року вперше більшість українських військових служили в Лівані 12 місяців. Мотивування просте – економія грошей. Однак на ділі стовідсоткова ротація, крім психологічних, породила масу інших проблем. По-перше, практично на місяць були припинені роботи з розмінування, а це означає пряму втрату грошей від ООН. По-друге, порушився принцип наступності – кожен солдат повинен розповісти своєму зміннику про особливості виконання задач, показати усе на місцевості, на реальному мінному полі. Не секрет, що участь України в миротворчих операціях – це прекрасна можливість заявити про себе на міжнародному рівні. Найчастіше нашу країну іноземці відкривають для себе через добрі справи миротворців. Українські сапери стали широко відомі в Лівані і як прекрасні музиканти. У Лівані не тільки українські миротворці успішно використовують можливість за допомогою музики і спорту розповісти про свої країни. До складу ганійського та індійського контингентів, приміром, входять штатні духові оркестри, які постійно виїжджають з концертними програмами і дефіле по всій країні. Крім того, до складу ганійського батальйону входить спеціальний підрозділ, укомплектований професійними спортсменами. Їхнє завдання – за будь-яку ціну перемогти в найрізноманітніших спортивних змаганнях. І тим більш приємно, що на зимовому чемпіонаті UNIFIL з волейболу “золото” завоювали все ж таки українці! Досить повчальним з погляду позиціювання своєї країни був візит у Ліван минулої весни Президента Польщі Олександра Кваснєвського. Він носив неофіційний характер і ставив за мету тільки відвідання польського миротворчого контингенту. Разом із президентом приїхала велика група зірок польської естради, відбувся великий гала-концерт, на який були запрошені представники всіх миротворчих місій, а також ділових і політичних кіл Лівану. Був організований прямий телеміст із Польщею, у ході якого миротворці мали можливість поспілкуватися зі своїми рідними і друзями. А. Кваснєвський постійно знаходився серед солдатів, виїжджав на позиції, фотографувався з кожним бажаючим, роздавав автографи. Про цей візит дотепер згадують з особливою теплотою. З поляками в Лівані у наших миротворців традиційно склалися по-справжньому дружні, братерські стосунки. Солдати й офіцери спілкуються без перекладача, деякі з них вже в минулому були знайомі — служили разом у Косово в спільному українсько-польському батальйоні. Найбільше свято для українських миротворців у Лівані – День Незалежності України. До цієї події готуються серйозно і ґрунтовно. Приїжджає багато гостей. Проходить парад особового складу і бойової техніки. Готується велика концертна програма з піснями й танцями, у якій беруть участь жінки-українки, які проживають у Лівані. Це чи не єдиний привід вдягти традиційні українські вишиванки. Святковий обід завершує справжній салют. У небо злітають зграї білих голубів і безліч барвистих куль з гелієм, до яких прикріплений великий український прапор. Юрій Яременко, агентство “Прес-КІТ”, спеціально для газети “Волинь”. Фото агентства “Прес-КІТ” Бейрут–Тир–Київ.
