РЕАЛІЇ: у страху великі очі?

На передостанньому сидінні маршрутки № 3, яка рушила із кінцевої зупинки (госпіталь інвалідів) лежав «нічийний» пакет... Жіночки, які сиділи навпроти, поглядали на нього скоса і врешті переконавшись, що господаря нема, сказали про це водієві. Той попросив передати пакет до кабіни.
— Як вам треба, то йдіть і візьміть, а ми боїмося! — відповіла за двох одна з пасажирок.
Тоді пакет, саркастично посміхаючись, передав водієві юнак. У ньому виявилася чиясь куртка.
— У страху великі очі! — захихикала молода жінка.
За інших часів на цей випадок можна було б і не звернути уваги. Нині ж хочеться нагадати, що пильність нам не завадить, бо може зберегти чиєсь життя. Адже живемо при відкритих кордонах у стані неоголошеної війни, коли ніхто ні від чого не застрахований. До того ж, трапилося це у день, коли Луцьк оговтувався від повідомлення про «замінування» лікарні. Я саме провідувала у госпіталі літню родичку, яка відходила від інсульту. Крім неї у палаті було ще двоє лежачих… Для них слово «евакуація» майже синонім смерті. Чи думав про це лобуряка, який вирішив ось так «пожартувати»? Не буду переповідати, що почула в його адресу від хворих. Гадаю, йому життя забракне, щоб спокутувати цей гріх.