«АВТОБУСОМ НАДІЇ» ― ДО АНГЛІЙСЬКОГО ЦІЛИТЕЛЯ

Лучанка, ветеран педагогічної праці Галина Андрощук ― читачка «Волині» з понад півстолітнім стажем ― тричі була пасажиром «рейсів здоров’я», які організовувала наша редакція...

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

КЛАЙВ ХАРРІС «РОЗЦЕМЕНТУВАВ» КОЛІНА
Сімнадцять років тому «Волинь» спільно з «Тигодніком Хелмські» започаткувала міжнародну благодійну акцію ― поїздки читачів до Польщі на безкоштовний прийом до дуже популярного на той час англійського біоенерготерапевта Клайва Харріса. Організаційні клопоти взяв на себе світлої пам’яті Святослав Крещук, згодом приєднався Роман Флішаровський, інші колеги. Адже бажаючих потрапити на лікувальні сеанси було дуже багато.
У 1997 році спорядили 3 автобуси читачів, які прагнули перевірити на собі цілительські здібності Клайва Харріса. Згодом чотирма автобусами відправляли найактивніших передплатників «Волині» на прийом до польського біоенерготерапевта Анджея Юнга. А в 1999–му, з нагоди 60–літнього ювілею газети, знову вирішили зробити подарунок читачам, які просили продовжити акцію. Роман Олександрович Флішаровський досі зберігає списки учасників тієї поїздки та плакати з написом «Автобус надії» українською і польською мовами, які кріпилися на лобове скло «Ікарусів», що прямували за Буг.
Хтось скаже: час був такий, що всі вірили в екстрасенсів. Дехто із скептиків дорікав нам, що підігріваємо інтерес до нетрадиційної медицини. Мовляв, навіщо будити у людей марні надії. Хоча ми були свідомі того, що оздоровитися за помахом чарівної палички усім і відразу неможливо, все ж були на боці тих, хто вважав: краще хапатися за будь–яку соломинку, аніж відразу йти на дно.
— Серед нас були люди різного віку, різних професій, в тому числі й лікарі. Більшість уже випробувала різні методи лікування, декого в автобус вели попід руки, багатьом офіційна медицина роками нічим не могла зарадити. Тож їхали з вірою, що це ― шанс на порятунок. Ми із чоловіком Євгеном Лук’яновичем теж записалися. Жартували, що в нас і хвороби спільні: обох турбували проблеми із серцем, нирками. Але доля так розпорядилася, що до Харріса тричі їздила я сама, бо мій Євген не дочекався призначеного дня ― раптово помер від серцевого нападу, ― тяжко зітхає Галина Михайлівна Андрощук, давня прихильниця газети «Волинь».
Чи Клайв Харріс їй допоміг, а чи це заслуга самої нашої співрозмовниці, яка, маючи цілий букет серйозних недуг, не падає духом, бореться з хворобами усіма можливими способами, ― гадати не будемо. Головне, що жінка випромінює бадьорість, оптимізм, чудово виглядає, живе цікаво, повноцінно, насичено.
Любить сама сісти за кермо легковика. А водійський стаж Галини Михайлівни ― понад 40 років. Із задоволенням порядкує на грядці, на подвір’ї, у домі. Радіє успіхам колишніх учнів, з якими підтримує тісні контакти. Тішиться внуками.
— Оце на знімку вони на конкурсі бального танцю, ― гортає сімейний фотоальбом Галина Михайлівна. ― В юності і я була солісткою торчинського «Колоса», і співала, і танцювала.
Згадує, що ледь не пішла у танок, і вийшовши від Клайва Харріса. До біоенерготерапевта була чимала черга. Біля готельного комплексу стадіону в Холмі, де проходив прийом, юрмилася не одна сотня людей. Волинян, як було заздалегідь домовлено, цілитель приймав поза чергою. Аби не зловживати добрим ставленням поляків, які терпляче чекали на подвір’ї, наші земляки намагалися якомога лаконічніше розказувати Харрісу про свої проблеми.
— Я дуже страждала від нападів головного болю, тому шукала порятунку від мігрені. І про серцеві патології мала сказати. А вже про те, що маю хворі суглоби, що коліна наче зацементовані, вагалася, чи й говорити, адже про всі болячки і за годину не розкажеш. Але коли підходила до Харріса, то мимоволі схопилася за коліно, зробивши крок. І він відразу, заплющивши очі, опустився до моїх ніг. Хочете ― вірте, хочете ― ні, але після сеансу, який тривав кілька хвилин, я вийшла до автобуса ― і з величезним здивуванням відчула, що мої коліна розгинаються. Люди здивовано спостерігали, як я ледь не пішла навприсядки, бо сама собі не могла повірити, що можу присісти, ― усміхається Галина Михайлівна.
ЗНАЛА, КОМУ ДОВІРИТИ СЕРЦЕ
На те, що подібним чином перестануть турбувати серцева астма, стенокардія, міокардіосклероз, «розсмокчеться» аневризма, Галина Михайлівна розраховувати не могла. Знала, що причиною цих бід є вроджена вада серця, тож усе життя мусила вчитися «мирно співіснувати» з недугою.
― Моє дитинство і юність випали на післявоєнний час. Батька репресували, сім’ю лякали, що вивезуть на Сибір. Доньці засудженого був закритий шлях до вищої освіти, хоч я дуже добре закінчила школу. Вступала на факультет іноземних мов Житомирського педінституту, гарно здала екзамени ― не прийняли. Ректор, до якого зайшла з’ясувати причину, полистав мої документи, мовчки показав графу в анкеті, де було зазначено, що батько ― засуджений. Тоді я вперше відчула, що з моїм серцем коїться щось незрозуміле. Наступного року спробувала поступити в Луцький педінститут, цього разу вирішила приховати правду. Пішла на заочну форму навчання, щоб менше «світитися». І все ж, кожного разу, коли декан називав моє прізвище, здригалася, душу охоплював жах, що мене викриють. Хіба ж у таких умовах хворе серце могло не нагадувати про себе? ― гірко констатує жінка.
Навчалася і працювала в Торчині у вечірній школі «народною вчителькою». Учні були набагато старшими, знаннями похвалитися могли не завжди, а на уроки час від часу навідувався секретар райкому. Для 18–річної Галини це щоразу було чималим стресом, адже знала, що до її роботи ставляться особливо прискіпливо.
— Спокійніше стало, як вийшла заміж. Бог подарував мені доброго, надійного чоловіка, якому я довірила своє серце, з яким почувалася захищеною. А коли людина щаслива, то й із хворобами справитися легше. Пощастило мені і з лікарем–кардіологом Валентиною Степанівною Примак, яка веде прийом у поліклініці № 3. Під її опікою я живу вже багато років, ті схеми лікування, що вона мені рекомендує, дають змогу тримати серцево–судинні проблеми під контролем.
А з іншими захворюваннями звертаюся до терапевта Зої Петрівни Дмитрук з поліклініки № 1, ― із вдячністю згадувала своїх лікарів Галина Михайлівна, педагог із більш як 40–літнім стажем.
Зізналася, що більше половини пенсії йде щомісяця на ліки. Але, на жаль, надмірно високі ціни на препарати зовсім не гарантують якості. Перевірити це наша співрозмовниця змогла тоді, коли друзі доньок передали їй ідентичні ліки зі США. Каже, відмінність була разючою, тож про таблетки–підробки знає не з чужих слів. Тому й зацікавилася ще й можливостями нетрадиційної медицини.
— Думаю, потрібно поєднувати різні методи оздоровлення, не відкидати з порога те, що видається незрозумілим. Наприклад, я тричі їздила до Харріса, бо його багатолітньою пацієнткою була моя двоюрідна сестра у Польщі, в якої діагностували рак. Від операції, яка на пізній стадії хвороби не гарантує успіху, вона відмовилася. Тому щоразу, коли Харріс приїжджав до Польщі, сестра бувала в нього на прийомі. І жила до глибокої старості. Тож і мені було цікаво пересвідчитися у дієвості біоенерготерапії, ― повертається до акції газети Галина Михайлівна, згадуючи про «Автобуси надії» з вдячністю.
І можливості народної медицини її родина не ігнорує. Доводилося мати справу і з цілителями–костоправами, і з травниками. Пані Галина вважає: якщо у людини дар від Бога, якщо вона лікує хворих не задля збагачення, а з милосердя, то таким народним лікарям можна довірити своє здоров’я. А на завершення розмови Галина Миколаївна порекомендувала читачам «Волині» випробуваний на собі рецепт лікування кісти нирок. Позбулася цієї проблеми сама, ультразвукове дослідження підтвердило ефективність народного методу. Можливо, стане він у пригоді й ще комусь.
ПРО КІСТУ НА НИРЦІ ЗАБУЛА:
Змішати у рівних пропорціях свіжовичавлений сік ягід калини та квітковий мед. Перші сім днів приймати по чверті чайної ложки вранці натщесерце. Наступного тижня ― по півчайної ложки, далі ― по чайній ложці ліків уранці та ввечері. На четвертий тиждень ― пити по столовій ложці двічі на день. Потім треба зробити тижневу перерву й продовжити лікування, приймаючи калину з медом у порядку зменшення доз: від столової ложки ліків уранці та ввечері у перший тиждень ― до чверті чайної ложки на четвертий лише зранку. Курс лікування ― два місяці. Необхідно виключити з меню гострі, смажені страви, алкоголь, обмежити вживання кави та чорного чаю.