ПЕРЕД СОЛДАТАМИ НЕ РИДАТИ, А ДУХ БОЙОВИЙ ЇМ ПІДНОСИТИ

Ані хвилі не вагаючись, до полігона «Широкий лан», що в Миколаївській області, за майже 1000 кілометрів від Горохова, вирушили батьки, дружини і наречені військовослужбовців     51-ї окремої механізованої бригади з Володимира-Волинського...


Олег ДІДИК

БАГАЖНИК АВТОБУСА НЕ ЗМІГ ВМІСТИТИ ЗІБРАНОЇ ДОПОМОГИ
…За більш як 15 годин поїздки у комфортабельному автобусі SCANІA, за кермом якого позмінно були досвідчені й дуже ввічливі до незвичайних пасажирів водії Валерій Знищенко та Олег Герчук із ПП Денисюк Т. Г., довелося наслухатися багато розмов. Теми різні: від значного й відчутного для кишень простих людей зростання цін на газ, електроенергію, товари першої необхідності та продукти харчування до озвучення переживань за синів, чоловіків, наречених, яким випала доля потрапити у вир неоголошеної війни.
Та що ближче ми під’їжджали, то вищим ставав градус дискусій довкола злободенних нині питань, що буде завтра, коли нарешті настануть довгоочікувані спокій та мир в багатостраждальній Україні, а військовослужбовці повернуться у свої сім’ї. Якоїсь миті чималий салон автобуса навіть став чимось нагадувати Верховну Раду, і втихомирювати всіх узялася Оксана Сусь із села Скобелка Горохівського району, дружина водія медроти:
— Заспокойтеся, будь ласка! А жінок прошу перед солдатами не ридати, а дух бойовий їм підносити. Я нещодавно була на полігоні й бачила, що нашим рідним дуже важко. Тож підтримаймо їх хоча б морально!
Ця невисока на зріст, тендітна жінка, довідавшись, що армійські підрозділи 51–ї Володимир–Волинської ОМБ на полігоні «Широкий лан» активно готуються до участі в АТО, вирішила будь–що зустрітися з чоловіком Володимиром. І знайшла однодумців, з якими й звернулася по допомогу до голови Горохівської районної ради Леоніда Андрійчука і голови райдержадміністрації Сергія Годлевського. Розглядали різні варіанти. Та в кінцевому результаті довелося телефонувати народному депутату України Сергію Мартиняку.
— Вважаю своїм святим обов’язком допомогти рідним військовослужбовців, – сказав він у відповідь і запевнив: – Сьогодні ж о 20–й годині автобус буде в Горохові. Делегацію супроводжуватиме керівник моєї громадської приймальні Василь Голоденко.
Організувати збір продуктів харчування, товарів першої необхідності та засобів захисту для військовослужбовців 51–ї ОМБ взявся начальник управління агропромислового розвитку Микола Панасюк. До цієї важливої справи долучилися 36 сільських голів, керівники багатьох агроформувань різних форм власності. Лише невелику частину із зібраних понад 10 тонн цукру, борошна, картоплі, макаронів, консервації та інших продуктів харчування зміг вмістити багажник автобуса.

ІЗ 57 БІЙЦІВ БАТАРЕЇ БРОНЕЖИЛЕТИ МАЛИ ТІЛЬКИ ШІСТЬ
Біля КПП «Широкого лану» делегацію волинян зустрів полковник Володимир Яцентюк, який, вислухавши претензії заплаканих жінок та матерів, запропонував «здати вантаж на КПП». Але волиняни категорично відмовилися. Уже ЗІЛом на полігон їх повезли Оксана Сусь, батько військовослужбовця Григорій Косалюк із Копачівки Рожищенського району та автор цих рядків.
Дорогою водій Павло розповів нам, що чимало хлопців мобілізовували без медогляду. Одного його знайомого, хворого на туберкульоз, і досі не відправили на лікування, дарма що казав про це офіцерам ще у Володимирі–Волинському. Техніка теж на кожному кроці підводить.
— «Заводиться? То й їдь!» – наказали офіцери, хоч і попереджав, що вирушати на далекі полігони на вдвічі від мене старшому ЗІЛові небезпечно, – переймається чоловік. – Під Донецьком, куди возив боєприпаси, заглох двигун. Під обстрілом бойовиків дивом вижив. Добре, що наші встигли притягнути машину на блокпост, а потім – на полігон. А як розібрав двигун – циліндри в дірах. Хіба можна на такому транспорті воювати?!
У батальйон матеріального забезпечення потрапили обідньої пори. Ішов дощ. Кухарі роздавали кашу просто неба. Рядові військовослужбовці обідали не в наметі, як офіцери, а за довгим, збитим так-сяк із дощок, столом. За таке «харчування в польових умовах», як встиг шепнути нам один із армійців, з їхньої і так мізерної платні ще й вираховують. «То ще сьогодні каша з м’ясом! – додає інший. – А так переважно з кількою в томаті. Добре, що населення допомагає продуктами і що ми якось пристосувалися готувати на буржуйках у наметах».
Разом із продуктами харчування військовим передали 16 бронежилетів. Вісім із них купив керівник СФГ «Зоря» Степан Сайкевич, два – директор агропідприємства «Волинь–Нова» Валентин Вавринович. На три бронежилети зібрала кошти територіальна громада Бужанівської сільської ради, на два – Бережанківської. А Юлія Керенська сама передавала броник своєму нареченому Янові Домовєсову. Таке саме бажання вручити захисні жилети синам виявили батьки Віктор Тимчук, Євгенія Войнаровська, Анатолій Данилюк із села Бужани, Любов Кречмаровська із села Жабче та інші.
Щиру вдячність горохівчанам за турботу про армійців передає через газету Ігор Кречмаровський, заступник командира взводу мінометної батареї.
— Найбільше дякуємо за засоби захисту. В нашій батареї з 57 чоловік бронежилети мають лише шість. Без них ми тиждень перебували в Новоукраїнці, звідки йшли на допомогу нашим під Волновахою. Але вже було пізно. Рятувальники стояли осторонь, боялися підійти ближче… Тоді ми вихопили в них рукави пожежних автомобілів і погасили пожежу на місці розстрілу бойовиками наших побратимів.

СИНИ ОЛІГАРХІВ НЕ СПІШАТЬ ЗАХИЩАТИ УКРАЇНУ
Незабутнє враження залишило знайомство й спілкування із Олегом Звірком, військовослужбовцем реактивного дивізіону, та його дружиною Валентиною, яка приїхала на полігон «Широкий лан» із села Борочиче Горохівського району.
Виховує подружжя двох дітей. Олег працює далекобійником. Брав участь у Євромайдані в Києві. У Володимирі–Волинському переніс нирковий напад, лікувався в госпіталі. Були всі підстави, щоб повернутися додому, але командири єхидно заявили: «Нічого тобі не бракує. Можеш метрові мішки тягати». Про це розповіла нам Валентина.
А от від Олега ми жодної скарги не почули. Навпаки, цей сильний мужній чоловік вразив нас своїм патріотизмом та силою духу. Ще на Рівненський полігон друг привіз йому Державний прапор України, який і «помандрував» на Миколаївщину. Нині на жовто–блакитному полотнищі є підписи всіх волинян, які служили і разом із Олегом Звірком. Він упевнений, що цей прапор буде переможним.
Не без властивої йому дотепності й гумору Олег Звірко розповідав нам, як днями до нього підійшов самовпевнений пузатий миколаївець і запитав: «Це правда, що бандьори обрізають своїм і чужим неслухняним та збиточним дітям вуха?». Олег розсміявся, а потім відповів: «Жаль, що ви давно виросли з дитячих штанців, а збагнути що й до чого не можете!».
— А вас, дітей трудяг, бідних людей, не заїдає те, що сини олігархів у той час, коли ви дивитеся смерті у вічі, їздять на крутих автомобілях, розважаються в дорогих ресторанах і барах? — долучився до нашого гурту якийсь чоловік.
І без злоби на всіх і все Олег Звірко промовив: «Ці білоручки тут не витримають, не захистять Україну. А хто ж тоді, як не ми?».
Мимоволі подумалося: ніколи і нікому не здолати й не поставити на коліна український народ, в якого є такі сини, як Олег Звірко, Ян Домовєсов, Петро Цикман, Володимир Сусь, Віталій Камоцький, Роман Тимчук, Володимир Данилюк, Ігор Кречмаровський, Максим Бакмірзаєв, Олег Кривенький, Олександр Власюк, Анатолій Філіпчук, Сергій Прик та інші бійці, з якими ми спілкувалися під час зустрічі на полігоні «Широкий лан».
Горохів – Миколаївська область – Горохів.

На фото: Юлія Керенська привезла бронежилет своєму нареченому.