Дубенський хоспіс — єдиний на Рівненщині — відкрили майже три роки тому...
Дубенський хоспіс — єдиний на Рівненщині — відкрили майже три роки тому. Розмістили його у колишньому онкодиспансері, кількасотлітній споруді (на фото) без хорошого ремонту. Однак ця історична будівля, в якій зараз близько 30 хворих, спричинила скандал. Хоспіс — практично у центрі Дубна і місцевий Свято-Варваринський жіночий монастир попросив обласну раду віддати це приміщення їм, бо старовинна будівля до «совєтів» належала кармеліткам
Левко ЗАБРІДНИЙ
На минулій сесії обласної ради депутати за те, щоб віддати колишній монастир в оренду Рівненській єпархії УПЦ КП, голосували двічі. За першим разом більшості набрати не вдалося, проте на депутатів вплинули слова лідера рівненського «Правого сектору» Романа Коваля, який сказав, що «не віддати будівлю хоспісу черницям — зрада української незалежності». За другим голосуванням церква таки отримала будинок в оренду, пообіцявши зробити там ремонт та зайняти лише 5-6 келій, залишивши стільки ж хоспісу. Але депутати ще раніше заявляли, що у центрі Дубна невиліковно хворі не залишаться. Приміщення хоспісу належить Дубенському історико–культурному заповіднику, тобто перебуває на балансі обласної ради. Будівля була збудована як монастир кармеліток ще у XVII столітті. Хоспіс розрахований на 35 чоловік. Переважна більшість пацієнтів мають онкохвороби, проте є люди із проблемами дихальних шляхів, серцево–судинної системи. Окрім того, у будівлі є кабінет променевої терапії для онкохворих. Умови у хоспісі не найкращі. Незважаючи на те, що чиновники не раз хвалилися цим закладом, тримається він здебільшого на благодійних пожертвах. Із бюджету виділяють кошти лише на заробітні плати, частково на харчування та купівлю ліків. Про капітальний ремонт старої двоповерхової будівлі не йдеться. У приміщенні немає ліфту, тож хворих, які не можуть самостійно пересуватися, на вулицю не виводять. Саме на цьому акцентували увагу обласні депутати, коли на прохання монахинь вирішили переселити хоспіс у будівлю дубенського будинку–інтернату на далекій від центру міста вулиці Широкій. Найбільше незручностей із переселенням буде для працівників хоспісу. До будинку–інтернату маршрутки їздять лише раз на годину. Окрім того, невиліковно хворим доведеться сусідити з психічно не врівноваженими та тими, хто хворів на туберкульоз. — Хоспіс — це не соціальна допомога, а перш за все медична, — розповідає директор Дубенського медичного коледжу, який включає в себе відділення паліативної допомоги (хоспіс) Надія Венгрин. — Ми полегшуємо тяжко хворим їхній біль, адже маємо дозвіл використовувати наркотичні речовини для знеболення. Окрім того, у нас є власна лабораторія, де можемо проводити аналізи для пацієнтів хоспісу. Але наскільки мені ясно з розмов, коли хоспіс переведуть в інше приміщення, коледж втратить опіку над ним. У мене інколи складається враження, що медицину на Дубенщині намагаються знищити. За останні роки тільки те й роблять, що закривають медзаклади. Зараз хоспіс — поблизу медколеджу, тож туди постійно ходять студенти, зручно й волонтерам. Коли заклад переселять на околицю, побоюються медики, багато волонтерів припинять його відвідувати. Окрім того, пані Надія впевнена, що відвернуться постійні благодійники, які вклали у ремонт старого приміщення 800 тисяч гривень. Серед них — чимало різних церковних парафій. — У Дубно, поблизу Миколаївського собору, є пусті келії. На них ніхто не претендує, і жіночий монастир міг би спокійно їх взяти, проте там же потрібно все ремонтувати, — додає Надія Венгрин. — Так, у нас є проблеми з підйомником, у палатах по шість–вісім хворих, але у будинку–інтернаті нам пропонують верхні поверхи, які також потребують ремонту. Краще б гроші вклали у те приміщення, що ми вже маємо. А так доведеться бути сусідами із психічно не врівноваженими людьми, з тими, хто мав кримінальне минуле. Люди, які приречені на смерть, повинні дожити своє життя у спокої — для цього і створена паліативна допомога. У депутатів, які вирішили віддати приміщення хоспісу церкві, свої пояснення. Мовляв, будівлю, в якій паліативне відділення зараз, будували для монастирських келій. — Там тьмяно, кімнати величезні, ліфту немає. Люди, які помирають, не можуть бути в таких умовах, — коментує ситуацію заступник голови Рівненської обласної ради, що очолював депутатську комісію, яка вивчала справу переселення хоспісу, Степан Павлюк. — А будівля на вулиці Широкій — це медичний заклад, пристосований для хворих. Там є ліфт, у палатах буде по двоє–троє людей, блочна система, де чимало санвузлів, нормальні ванни, в яких медперсоналу буде зручно мити хворих. Хоспісне відділення буде на другому поверсі, ізольоване від відділення для немічних людей та психічно хворих. У лікарнях, наприклад, також багато відділень, і люди теж там помирають, тому нарікання на сусідство я не розумію. Хворим, як на мене, абсолютно немає різниці, чи вони будуть лежати на вулиці Широкій, чи на вулиці Шевченка. І не думаю, що волонтери припинять відвідувати заклад. Дубно — це не Київ, добратися до будинку–інтернату не так вже й важко. Можливо, персоналу буде незручно, бо тепер доведеться працювати не в центрі, але ж жоден працівник свого робочого місця не втратить. Загалом до хоспісу є чимало зауважень. Наприклад, зі 132 хворих, що там лежали, 70 осіб згодом відправили додому. І це дуже дивно. Можливо, звучатиме грубо, але хоспіс — той заклад, звідки, зазвичай, не повертаються. Переселення хоспісу планують за два–три місяці. Ремонт у кімнатах будинку–інтернату вже зробили. Лишилося, за словами Степана Павлюка, вставити двері та купити меблі.
