ЧОЛОВІКИ СТРАЖДАЮТЬ МОВЧКИ Який образ ідеального чоловіка склався в уяві нашого жіноцтва? Ну, звичайно ж, він має бути забезпеченим, надійним, добрим, дужим, небагатослівним... Перелік вимог можна продовжувати. Згадаймо, скільки претензій, образ і жалів виливали наші читачки у газетній дискусії під рубрикою “Де ви, справжні чоловіки?”. Але інтерес до розмови швидко згас, бо у глибині душі кожна жінка розуміє, що сильна стать сьогодні потребує не нотацій, а підтримки. А чоловіки, як звичайно, відмовчувались. Вони не вміють “виливати душу”. Через що й терплять. Дані офіційної статистики за минулий рік свідчать про те, що чоло-віки в Україні живуть на одинадцять з половиною років менше за жінок. Якщо в середньому українки доживають до 73,5 року, то чоловіки — лише до 62 років. Вони, до речі, у сім разів частіше за жінок накладають на себе руки, більше страждають від серцево-судинних захворювань, не кажучи вже про згубну пристрасть до алкоголізму й наркоманії. А нещодавно за підтримки Канадсько-Українського гендерного фонду проводились дослідження стану репродуктивного та статевого здоров’я чоловіків в Україні. І тут результати невтішні. Приблизно кожен п’ятий з опитаних, віком 35—50 років, страждає від захворювання органів сечостатевої системи, безпліддя, сексуальних розладів. Можна підозрювати, що насправді реальна картина ще гірша. У чоловіків не прийнято ділитись проблемами, що стосуються найінтимніших аспектів життя. Ті, у кого не все гаразд у цій сфері, навпаки, можуть вихвалятися “подвигами” у ліжку. Ну, а більшість страждає мовчки, бо «з чоловіками за чаркою про це не поговориш, і взагалі на люди таке виносити — сором». Про те, що у подібних випадках треба йти до лікаря, причому до спеціально підготовленого фахівця — андролога (як у жінок — гінеколог), або до сексопатолога — знають далеко не всі. Перший лікує захворювання дітородних органів у чоловіків, другий допомагає, коли невдачі у ліжку ситуаційні, психологічні, спровоковані емоційним дисонансом подружніх стосунків. Як кажуть: “Якби Єва постійно гризла Адама, то і вони не згрішили б”. А скільки є випадків, коли руйнуються подружні пари через недуги, які успішно лікує андролог. От тільки фахівців цих у нас обмаль. На 500 тисяч населення в Україні передбачена одна посада андролога, на 250 тисяч — одна посада сексопатолога. В області, наприклад, маємо всього три андрологи. А започаткував андрологію на Волині Володимир Олександрович Гринчук, кандидат медичних наук, автор багатьох наукових публікацій на цю тему. — Майже 50 відсотків чоловіків зрілого віку страждають від захворювань дітородних органів з порушенням плідності,— стверджує Володимир Гринчук. Тим часом під дверима цього лікаря у госпрозрахунковій поліклініці, що на проспекті Відродження у Луцьку, ми не побачили черги. І справа не лише в тому, що спеціаліст приймає за попереднім записом. Когось не пускає до андролога дрімуче невігластво, когось — надмірна соромливість, страх того, що про інтимні проблеми можуть довідатися знайомі. І даремно. Володимир Олександрович не погодився навіть анонімно виставляти на показ біди своїх пацієнтів без їх дозволу. ДОРОГА ЦІНА БАТЬКІВСТВА За якийсь час ми отримали згоду одного з пацієнтів Володимира Гринчука на інтерв’ю. Чоловік років п’ятдесяти нервував, хвилювався і казав, що це буде його спроба покаятись перед першою дружиною, якій завдав багато страждань. Вони побралися з великої любові. Він був на кілька літ старшим, потоптав уже трохи дівочого цвіту. Вона — цнотлива і юна мамина доня. Йому ночі видавалися надто короткими. Усамітнитись у тісній тестевій хатині було ніде. — Коли не прокинусь — ліжко рипає,— жартома нарікав швагро, певно, побоюючись, що сестра з таким гарячим чоловіком швидше “розстараються” на онука для старих батьків. “Розстаратися” на поповнення сім’ї не вдалося ні через рік, ні через п’ять. Уже мали власне житло, усе в домівці й на подвір’ї, а лелеки вперто обминали їх хату. Дружина ходила по лікарях, обстежувалася. Що більше давав грошей за консультації — то більше виявлялося причин безпліддя. Лікувалася, але все безрезультатно. — У своїх можливостях стати батьком я не сумнівався. Півсела молодиць “перелюбив”, відбою не було. Через шість років, аби жінка відчепилася, поїхав у приватний лікувально-діагностичний центр, обстежився. Визнали здоровим, поспівчували, мовляв, з дружиною не повезло. Після того він раз по раз згадуватиме ці слова. Спочатку подумки, а потім і вголос, з роздратуванням, з образою. Для кого старатися, для кого жити? Не поспішав додому, бо хата видавалася порожньою. Приходив пізно, напідпитку. Доступних знадливих жінок довкола нього завжди крутилось чимало. Вибирав, як правило, тих, хто мав дітей, пережив щастя материнства, бо видавалися чомусь бажанішими. І одружився згодом з матір’ю-одиночкою, значно молодшою за першу дружину. Розлучення сам зініціював, заявивши, що без дітей не може бути сім’ї. Усиновив пасинка, але мріяв про власну дитину. У новому шлюбі вже п’ятий рік. Дітей досі нема. Врешті-решт, потрапив на прийом до андролога Володимира Гринчука. У поліклініку їх запросили обох з дружиною. Після ретельного обстеження фахівці прийшли до висновку, що “винен” все ж чоловік, але ситуація — не безвихідна. — Мучить совість, що змарнував молодість першій жінці, яка й досі самотня. Вона була тихою, спокійною. Може, якби мала бойову вдачу, то знайшла б спосіб довести, що діло у мені,— зітхнув співрозмовник, закінчивши сповідь. Як сказав, підсумовуючи цю історію, Володимир Гринчук, чоловік має шанси стати батьком. Причина його бід — мала кількість активних сперматозоїдів у спермі, через що й доведеться вдатися до штучного запліднення, яке проведуть у Києві. Зараз луцькі фахівці готують подружжя до цієї процедури, що значно зменшить витрати. І все ж надто велика в цьому випадку ціна батьківства: зламана доля колись коханої жінки, докори сумління, втрачені літа. Може, тому й застоявся сум в очах успішного з вигляду чоловіка. ПОКИ СИН У КОЛИСЦІ Більшість чоловічих бід бере початок з того віку, коли малюк ще під стіл пішки ходить. Психологи стверджують, що виховання хлопчиків потребує коректив. — Чоловіки не плачуть,— чує малюк з колиски, і виробляє звичку приховувати емоції, самостійно переживати стресові ситуації, маскувати вразливість душі за вдаваною грубістю. І в результаті — сорокалітні “здоров’яки” страждають від інфарктів, інсультів, депресій, алкоголізму, передчасно йдуть з життя. — Який ти мужчина, якщо не спроможний утримувати сім’ю?— чує син змалечку мамині докори на адресу батька. У родинах, де панують такі стосунки, де глава сім’ї постійно терпить приниження, не може вирости певний своїх сил і гідності чоловік. Часто юнаки просто бояться створювати власну сім’ю, комплексують перед представницями прекрасної половини або навпаки, надто агресивно відстоюють право бути лідером. Чоловіче лицарство тепер зводиться в основному до матеріальних речей, вірші про кохання дарують жінкам хіба що поодинокі диваки-романтики. А ми дивуємось, чому знецінюється в наших сім’ях душевність, ніжність, високість почуттів. Бракує відкритості, довірливості, чистоти і у найінтимнішому, найсокровеннішому — сексуальних стосунках. Скільки дівочих сліз, скільки материнських прокльонів споконвічно коштують парубоцькі “подвиги” і зради. Скільки юних матерів самі виховують дітей або зважуються перервати вагітність. Результати дослідження Української Асоціації планування сім’ї засвідчили, що більше третини молодих чоловіків не застосовують методів контрацепції, кожен п’ятий з них переконаний, що піклуватися про запобігання небажаної вагітності повинні виключно жінки. Невисоким є й рівень знань про захворювання, що передаються статевим шляхом. Кожен п’ятий молодий чоловік не вважає, що від стану його здоров’я та поведінки залежить здоров’я його дружини або партнерки, третина респондентів з цієї вікової категорії переконана, що обстеження (лікування) дружини, партнерки у гінеколога не є також і їх проблемою. Відзначають дослідники і високий рівень полігамності у сфері міжстатевих стосунків. Майже 27 відсотків опитаних чоловіків зізналися, що протягом життя мали стосунки з-понад десятьма партнерками, а у віковій групі 40—44 роки таких донжуанів понад 40 відсотків. Загалом же дослідники не відкрили Америки. Про те, що рівень обізнаності чоловіків у питаннях сексуального та репродуктивного здоров’я, планування сім’ї, відповідального батьківства є низьким, свідчать складні щоденні життєві ситуації, конфлікти, скалічені долі. І знову ж таки, як з’ясувалось, половина опитаних молодих чоловіків вважають, що статевим вихованням дітей повинні займатися вчителі чи медичні працівники, при цьому найменшу роль надаючи батькам. Ланцюгова реакція продовжується. Ті, хто сам був обділений довір’ям і щирістю у сім’ї, не зможуть дати це своїм дітям. Зрештою, у переважній більшості чоловіки й самі беззахисні, не випадково переважна більшість анонімних респондентів “проголосувала” за створення кризових центрів для чоловіків (з метою надання психологічної, медичної, соціальної та юридичної допомоги). Чоловіків, виявляється, треба рятувати, інакше доведеться їх імпортувати. — Я особисто провів обстеження хлопчиків восьми шкіл Луцька і переконався, що 10—12 відсотків з них мають захворювання, вроджені чи набуті вади дітородних органів. Певна річ, тут своє слово повинні сказати лікарі-педіатри, ендокринологи, які, на жаль, не завжди відповідально ставляться до з’ясування стану і розвитку такої важливої функціональної системи, як статеві залози. Але й батьки нерідко нехтують порадами лікарів, сподіваються, що з часом все владнається, “переросте” і т. д. Та й своїм прикладом не завжди виховують синів як майбутніх чоловіків,— з вболіванням розповідав лікар-андролог Володимир Гринчук. Отже, армія чоловіків, обділених здоров’ям, а відтак і щастям, продовжує зростати. Чи можна сподіватися, що у нас будуть міцні сім’ї, гарне потомство, благополучне майбутнє? І хіба жінки не повинні над цим задуматися? Адже у їхніх силах багато чого змінити на краще. Але починати слід тоді, коли син ще у колисці. Галина СВІТЛІКОВСЬКА.
