«НА ТРЕНЕРІВ МЕНІ ЩАСТИТЬ, ХОЧА БЛОХІН У МЕНЕ Й НЕ ПОВІРИВ»

— зізнався в інтерв’ю нашій газеті захисник дніпропетровського «Дніпра» і національної збірної України, уродженець Волині 29-річний Артем Федецький

Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ

«РЕБРОВ ЗАПРОСИВ НАС ІЗ КОНОПЛЯНКОЮ НА СВІЙ ЮВІЛЕЙ»

— Артеме, ти зараз у відпустці. Другу її частину, знаю від твого батька – відомого колись футболіста Андрія Федецького, проводиш разом із сім’єю в Луцьку, зустрічався з друзями дитинства. А чи їздив кудись відпочивати?
– Із дружиною Юлією та сином Адріаном були в Іспанії, на березі Атлантичного океану. Моя Юля – лучанка, захоплюється моделюванням, дизайном. Вона має у Луцьку салони краси і весільних суконь. Крім того, вільно володіє англійською, німецькою, французькою мовами, навчається в аспірантурі Східноєвропейського національного університету. Синові Адріанчику вже чотири роки. Футболом поки що «професійно» не займається, але з м’ячем, як кажуть, уже на «ти». Через два роки, якщо матиме бажання, заведу його на тренування підлітків.
До речі, разом із нами ніжився під піренейським сонцем мій партнер по команді Євген Коноплянка з сім’єю. Тут же відпочивав і головний тренер київського «Динамо» Сергій Ребров.
— Ви з ним зустрічались, спілкувались?
— Звичайно, майже щодня. А 3 червня у Сергія Станіславовича був день народження, і він запросив нас відсвяткувати своє 40–річчя.
— Артеме, якщо ти вже згадав про Євгена Коноплянку, то відкрий таємницю: він залишається грати у Дніпропетровську чи перейде в один із англійських клубів?
– (Усміхається). Якби я точно знав, то обов’язково сказав би вам. Та він і сам цього не знає. Женя мріє поїхати за кордон, пограти за відомий у Європі клуб. Врешті, своєю самовідданою грою він заслужив на це. Але не все залежить від нього. Думаю, що відразу після закінчення чемпіонату світу у Бразилії це питання вирішиться.
— Між іншим, я не сумніваюсь, що ти уважно стежиш за футбольними подіями у Південній Америці. Кому віддаєш свої симпатії?
Збірній Німеччини. На сьогодні це, безперечно, фаворит мундіалю-2014. Мені імпонує командний дух, що панує в колективі Йоахіма Льова, ігрова дисципліна, взаєморозуміння, самовіддача футболістів. Ви ж бачили, як вони на порох стерли збірну Бразилії на очах у її уболівальників.

«МРІЮ ПРО ПЕРЕМОГИ «ДНІПРА» У ЛІЗІ ЧЕМПІОНІВ»
— Ти згадав наставника бундестіма. А під чиїм керівництвом тобі було найбільш комфортно готуватися до матчів і грати?
— Мені, можна сказати, щастило на тренерів. Я із задоволенням працював з Мірчею Луческу в «Шахтарі», з яким 2009 року виграли останній Кубок УЄФА, у «Дніпрі» — з Хуанде Рамосом, з яким уперше в історії пробилися до кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів. Думаю, що і з Мироном Маркевичем нам буде цікаво готуватись до нового сезону. Я брав участь у трьох товариських поєдинках, коли збірну України очолював Мирон Богданович. Пригадую, що ми перемогли команди Румунії, Литви та Норвегії. До речі, і футболісти, і вболівальники Дніпропетровщини знали заздалегідь: якщо піде Хуанде Рамос, то «Дніпро» очолить Мирон Маркевич.
— Артеме, чи Ігор Коломойський так само, як і Ринат Ахметов, цікавиться командою, зустрічається з гравцями, буває на відкритих тренуваннях, заходить у роздягальню?
— Вас здивує моя відповідь: за весь час, що я у «Дніпрі», команда жодного разу не зустрічалася з Ігорем Валерійовичем. Так, він цікавиться футболом, досконало знає усе, що стосується «Дніпра», але форма спілкування в нього інша, ніж у президента донецького клубу.
— Знаєш, у мене і зараз перед очима гол, який ти у Львові, виступаючи за «Карпати», забив на 92-й хвилині у ворота турецького «Галатасараю» в матчі Ліги Європи…
— Матч із «Галатасараєм» добре пам’ятаю, і не тільки як автор гола, що вивів «Карпати» в наступний раунд (гра закінчилась із рахунком 1:1). За надмірні емоції мене ще й вилучили з поля. Тоді на радощах скинув із себе футболку, побіг за ворота й разом із тисячами вболівальників бурхливо святкував цю фантастичну мить. Такі події не забуваються.
— Батько тебе не сварив за таку поведінку, за вилучення?
— Ні, він добре розумів ситуацію. І відразу після фінального свистка обняв мене і привітав із забитим м’ячем. Батько, між іншим, добре розуміється на всіх футбольних нюансах, тактиці та стратегії гри, розпізнає здібності молодих гравців. Недарма ж він – футбольний агент, а ще й спортивний експерт вашої газети.
— Я чув, що ти колекціонуєш футболки своїх суперників, якими обмінюєшся після закінчення матчів.
— У колекції уже понад 50 «примірників». Це футболки гравців збірних, з якими ми зустрічались, а також клубних команд Європи. Особливе місце в цьому «музеї» займає форма мого товариша дитинства Анатолія Тимощука з емблемами «Шахтаря», «Зеніта» і мюнхенської «Баварії».
— Артеме, шкодуєш, що не вдалося зіграти на чемпіонаті Європи два роки тому?
— Звичайно. Прикро, що все так сталося. І за це маю «дякувати» декому з керівників львівських «Карпат», які перед Євро-2012 позбавили мене ігрової практики. До останнього залишався у резерві збірної. Вірив, готувався, тренувався, але – не доля. Олег Блохін до списку 23–х так і не вніс мене…
— Скажи, років через десять, коли ти вже будеш ветераном, не хотів би завершити свою спортивну кар’єру на Волині? Можливо, ще гравцем команди майстрів української прем’єр-ліги чи її тренером?
— Ви знаєте, над цим поки не задумуюсь. Я – гравець «Дніпра», і хотів би з цим клубом здобувати перемоги як в Україні, так і в Лізі чемпіонів.

На фото: Волинянин повністю виключив із гри знаменитого Франка Рібері у матчі між збірними України і Франції.