Минулого року наша редакція проводила читацький конкурс "Село моє, для мене ти єдине"...
Минулого року наша редакція проводила читацький конкурс "Село моє, для мене ти єдине". Було урочисто підбито підсумки. Але час від часу листи на цей конкурс надходять й досі. Один із них — від Галини Харитонівни Гуди із села Дерно Ківерцівського району. Читати його без хвилювання не можна. Посудіть самі. "Я так люблю своє село — всією душею, всім серцем. Люблю наш ліс дубовий, нашу землю, хати в рідному селі, наших людей. Мені вже 73 роки. Не знаю, як буду прощатися з селом, воно для мене єдине. Як поверталась до нього після довгої розлуки, після 14 років заслання до Сибіру, які провела у непрохідній тайзі, думала, що в мене серце стане, не відала, чи цілувати землю, чи обіймати вітер, чи впасти на коліна. Бог повернув мене в моє село Дерно". Галина Харитонівна вклала у конверт пожовклу фотографію з таким приписом: "Я була лісорубом, отам стою між кедрами. Хабаровський край. Я одинока. Вилила свою душу для вас. Бо це кінець життя. А "Волинь" — це моя розрада. Вашу газету я люблю. Галя". На знімку, надісланому шанованою читачкою, важко знайти і розпізнати пані Галину серед могутніх кедрів. Не тільки вона — усі ми деколи губимось у захаращеному клопотами житті.
