Більше 50 років прожили у парі Раїса Іванівна та Петро Кузьмович Остапчуки з села Підгайці Луцького району. У день верховних апостолів Петра і Павла вони, як завжди, відзначили спільні іменини, адже обоє народилися 12 липня...
Більше 50 років прожили у парі Раїса Іванівна та Петро Кузьмович Остапчуки з села Підгайці Луцького району. У день верховних апостолів Петра і Павла вони, як завжди, відзначили спільні іменини, адже обоє народилися 12 липня
Євгенія СОМОВА
-Такою я була в молодості, — показує Раїса Іванівна фото з сімейного альбому, де вона юна й усміхнена. — А ось це мій Петя в армії. Вони були красивою, гармонійною парою, доповнювали один одного. Запальний, нестримний Петро Кузьмович і терпляча, по-жіночому мудра Раїса Іванівна. Я поцікавилась у жінки, в чому, на її думку, секрет сімейного щастя і почула: — У повазі, любові, терпеливості. Треба вміти прощати і поступатися. Не бути подібними на отих двох цапків із казки, котрі, пам’ятаєте, зійшлися на одній кладці і ніхто не хотів поступитися першим. Що з того вийшло? Обоє опинилися у воді. Вмінню будувати сімейні стосунки вони вчилися все життя. Сім’я пройшла випробування часом і бідою. У молодості Раїсі Іванівні медики поставили страшний діагноз: саркоїдоз. Але з допомогою чоловіка подолала хворобу, мужньо перенесла звістку і про те, що буде бездітною. Втім, діти у неї були — її учні. Більше 40 років вона віддавала їм свої знання і душу. Вчила, як каже, математиці й добру. І сьогодні з радістю відгукується на прохання допомогти підготуватися до вступу у виші чи коледжі. Тішиться, коли вихованці приносять звістку, що стали студентами. Щоразу, зустрічаючись із цією жінкою, не перестаю захоплюватися її енергійністю, вболіванням за людей похилого віку та неповносправних. Раїса Іванівна вже 6 років очолює районний осередок всеукраїнської організації «Союз організацій інвалідів України». Словом і ділом допомагає людям із обмеженими фізичними можливостями і… мріє про «Дім добра і милосердя», де вони могли б отримувати необхідні послуги. Хоче створити його у Підгайцях. — У Луцьку є територіальний центр, у якому надають допомогу малозабезпеченим людям, котрі потрапили у скрутну ситуацію, інвалідам, — розповідає. — Там вони можуть отримати різноманітні послуги, зокрема, відвідати фізкабінет. А ось інваліди, які живуть у нашому селі та сусідніх, не мають такої змоги. Багатьом із них потрібна реабілітація, тренажери, на яких могли б займатися. Якби у нас був «Дім добра і милосердя», їхнє життя значно полегшилося б. Його можна облаштувати у приміщенні колишнього Будинку культури, що здається в оренду. Там є вільні кімнати, маємо людей, готових допомогти, подарувати обладнання для реабілітації інвалідів. З пропозицією створити «Дім добра і милосердя» жінка не раз зверталася до влади. Вірить, що таки доб’ється свого, бо хто стукає, тому відчиняють. Проблеми інвалідів, людей похилого віку Раїса Іванівна знає, як ніхто інший, бо ж має вдома 92-річного батька і чоловіка, прикутого до ліжка. З Петром Кузьмовичем вони прожили у любові й злагоді більше 50 років. — А познайомилися ми у селі Крижівка Рожищенського району, де я проходила практику, а він працював кіномеханіком, — розповідає, ніжно гладячи руку чоловіка, Раїса Іванівна. — Через півроку одружилися. Чорнявий красень підкорив серце молодої вчительки не лише вродою і щирою душею, а й, як каже, своїми талантами. Петро гарно співав, грав на баяні, малював. Ще в армії оформлював стенди. Хист до живопису знадобився й на посаді директора Будинку культури, а після його закриття — малював плакати для колгоспної кімнати тваринника, оформляв парткабінет. У 1995 році несподівано для себе почав писати ікони, робити рамки до них і чеканку. Творіння своїх рук дарував знайомим і церквам. Тільки храму села Підгайці передав майже 40 ікон. Його роботи прикрашають і стіни оселі Остапчуків. Одна з кімнат нагадує храм, тут — аж 50 ікон. Лики святих створюють особливу атмосферу любові й Божої благодаті. Металеві чеканки, вироби з гіпсу, зокрема бюст Тараса Шевченка, — теж роботи господаря. — У чоловіка золоті руки, — каже Раїса Іванівна. — Бачите оці трюмо і навісні шафи у кухні? Їх теж він зробив. Після інсульту Петро Кузьмович не може ходити, тож дружина доглядає за ним, як за малим дитям. Але робить це з любов’ю, бо ж колись у юності дала собі клятву бути із ним у радості й горі.
На фото: З любов’ю до Бога і людей живуть Раїса та Петро Остапчуки.
