НАЙВАЖЧЕ ЗДІЙСНИТИ РЕВОЛЮЦІЮ СВІДОМОСТІ

Валентина БЛІНОВА, депутат обласної ради


Жорстке протистояння на великих і малих Майданах, через які пройшли українці минулої зими, багато змінило в нашому житті... Ми навчилися не тільки співати «Ще не вмерла України…», носити вишиванки, вітатися «Слава Україні!», а й уболівати за державу, її авторитет у світі. Але що далі кривавий лютий 2014-го, то більше спадає хвиля патріотизму, яка мала б визволити наше мислення від уламків «совка». Вони виявилися набагато міцнішими, ніж здавалося на закіптюженому від палаючих шин Майдані, а кінець диктаторського режиму автоматично не означав, що і на Заході, і на Сході громадяни стануть думати по-європейськи.
Тим, хто на Сході, набагато важче було зрозуміти, що в нашій країні відбувся не переворот, як згодом твердили лідери ДНР та ЛНР, а Революція гідності, яка підняла з глибин історичної пам’яті демократичний дух запорозького козацтва, повстанців Холодного Яру та січових стрільців. Пригадую, як 2006-го, коли тільки ще народилося гасло «Схід і Захід – разом», депутати Волинської обласної ради побували на Донеччині, відвідали унікальну пам’ятку — Святогірську лавру, де нас зустрів її настоятель отець Арсеній. З нами він розмовляв українською, хоча сам виріс у Росії. Запам’яталася його багатозначна фраза, якою охарактеризував мальовничу місцевість довкола монастиря:
– У нас тут якщо не зона, то табір.
Не уточнив, що саме мав на увазі: зону відпочинку і піонерські табори чи поселення і в’язниці. Але безперечно одне: саме «зона» і «табір» формували спосіб мислення та дій тамтешніх жителів, які уникали відвертого спілкування, неохоче відповідали на запитання. Наш маршрут Донбасом господарі розписали буквально по хвилинах. За цим невтомно стежив якийсь чолов’яга і постійно комусь доповідав про кожен наш крок.
Те, настільки міцно законсервована «табором» і «зоною» совкова свідомість східняків, підтвердив репортаж із Слов’янська, який визволили українські військові. Дві тамтешні жительки на запитання, чому підтримали на незаконному референдумі ДНР, обурено відповіли:
– А нам никто не объяснил, как надо голосовать!
Чи прозріють вони та мільйони їхніх земляків тепер, коли свавілля сепаратистів, терористів, російських найманців вийшло далеко за межі локального протистояння і спричинило трагедію для всього світу? Поки що однозначно відповісти не зможе ніхто. Бо, як твердять науковці, відносно безболісно для суспільства зміни відбуваються лише тоді, коли не менш як третина, а ліпше — більшість громадян готові не тільки сприйняти новації, а й заради них піти на моральні та матеріальні пожертви. Сформована таким чином система соціальних цінностей нейтралізувала б невмотивовану агресію, страх, невпевненість, споживацтво, байдужість.
Ми раділи, що звершили Революцію гідності, але, на жаль, революція у нашій свідомості поки що не відбулася, а тому досі не налаштовані на одну хвилю переживань і відчуттів. Це підтвердив виступ на позачерговій сесії облради лучанина Ярослава Мудрика, син якого воює з сепаратистами на Сході. Його обурило, що в Луцьку влаштували гучне святкування Дня молоді тоді, коли тисячі молодих волинян, які беруть участь в АТО, ходять під кулями.
– Тут додумалися влаштовувати конкурс, хто швидше з’їсть гамбургер, а мій син у той час два дні пив воду з калюжі, бо терористи не давали підвезти до наших солдатів продукти і воду, – з гіркотою розповідав чоловік. — Якщо триває хай і неоголошена війна, то воювати повинна вся країна.
Притуплена чутливість і в організаторів святкування 70-річчя визволення Старої Вижівки від фашистських загарбників, що відбулося минулої неділі. Цю дату в селищі відзначали з таким розмахом, що у програмі запланували аж три концерти: два – учасників художньої самодіяльності та народної артистки України Лілії Сандулеси, яку запросив благодійний фонд Степана Івахіва «Патріоти Волині». На центральній площі райцентру встановили торгові ятки, смажили шашлики, лунали пісні російських виконавців. І це тоді, коли на Волинь прийшла чорна звістка про загибель ще трьох наших земляків, які боронили нашу державу від зазіхань російських найманців, а від жахливої трагедії авіалайнера «Боїнг-777» і загибелі 298 громадян різних країн, минуло лише три дні. Весь світ був у жалобі, священики служили у храмах заупокійні молебні. Натомість місцевій владі не вистачило здорового глузду відмінити гучні гуляння, якими обурювалися старовижівчани, особливо ті, чиї сини, чоловіки, брати воюють на Сході. Хіба влада, що прийшла після повалення олігархічно-кланового режиму, не повинна діяти по-новому, відчувати, що саме болить людям, шукати, як допомагати їм, а не влаштовувати майбутнім кандидатам у народні депутати піар-кампанії?
За кордоном Революція гідності викликала до українців співчуття і повагу. Та чи не втратимо їх, збайдужівши до своїх співвітчизників, оборонців нашої землі?
– Не можу зрозуміти вас, українців, – зізнався хорват одному знайомому. – Коли у нас була війна, то 90 відсотків чоловіків воювали. А ваші здорові хлопи замість того, щоб узяти до рук зброю, гріються на наших курортах.
Ця думка чужинця чи не найкраще свідчить, що вкрай потрібно лікувати нашу суспільну свідомість. Тут замало одного гасла «Єдина Країна». Потрібна чітка інформаційна політика, націлена на духовний розвиток як окремої особи, так і всієї спільноти. Чи впораються з цим завданням старі чиновники, які донедавна так наполегливо заповнювали медійний простір добротною джинсою про «покращення життя вже сьогодні»?
Тим часом після втрати Криму і воєнних дій на Сході з гіркотою констатуємо: інформаційну війну там програли. Не програти б війну за територіальну цілісність держави, бо перемоги здобувають не тільки бойовою зброєю. Адже, як писав відомий правозахисник Семен Глузман, збройне протистояння можна закінчити досить просто: «Більше чи менше крові (нашої, людської), більше чи менше зруйнованих житлових будинків… Але дуже важко закінчити протистояння в умах, протистояння правди і брехні… Так, історія тоталітарного СРСР повертається до нас через десятиліття. З єдиної причини – ми не змінилися. Але ми повинні змінитися, навчитися говорити і чути правду. Не тільки на конференціях, семінарах і круглих столах. Ми, так звані українські інтелектуали. Наша слабка і не зовсім розумна держава без нас цього зробити не зможе».