Урочистою академією у Волинському академічному обласному театрі ляльок відзначили 25-ліття створення обласної організації Народного руху України активісти і симпатики організації...
Урочистою академією у Волинському академічному обласному театрі ляльок відзначили 25-ліття створення обласної організації Народного руху України активісти і симпатики організації. Символічно, що захід відбувся саме там, де чверть віку тому пройшла установча конференція обласної організації НРУ. Тоді, 19 серпня 1989 року, на сцені вперше були синьо-жовтий прапор і тризуб, які стали державними символами лише через три роки — у 1992-му
Леся БОНДАРУК
— Перші осередки Народного руху у нашому краї формувались за безпосередньої участі Української гельсінської спілки (УГС), яка розпочала розбудову своєї обласної організації ще в жовтні 1988 року, — розповів перший голова волинського осередку НРУ Михайло Тиський. — На початку 1989–го сформувалися дві політичні течії. Одна була зорієнтована на програмні засади УГС, інша виникла в середовищі творчої інтелігенції на чолі з письменниками Іваном Драчем, Олесем Гончаром, Іваном Дзюбою та Дмитром Павличком. Обидві течії зуміли подолати розбіжності на установчій конференції Волинської регіональної організації, що відбулася в Луцьку 19 серпня 1989 року. Делегатами були активісти обласної організації УГС, Товариства Лева, Товариства української мови імені Тараса Шевченка, керівники районних філій НРУ. Перші осередки Народного руху України за перебудову на Волині почали формуватися після публікації в «Літературній Україні» проекту Програми Народного руху. 22 лютого 1989 року у Ковелі пройшли установчі збори міського осередку, який очолив син політв’язня, інженер заводу «Ковельсільмаш» Володимир Осіюк. Ще за місяць понад півтисячі рухівців об’єдналися в організацію у Нововолинську. Найактивнішими її членами були робітники та інженерно–технічний персонал виробничого об’єднання «Оснастка» і Нововолинського механічного заводу. У Володимир–Волинському та Горохівському районах перші осередки Руху виникли за участі місцевих представників Української гельсінської спілки. В резолюції установчих зборів горохівської районної організації, яку очолювали колишні політв’язні Андрій Криштальський та Мелетій Семенюк, зазначалося, що «вони є спадкоємцями національно–визвольного руху опору попередніх років, продовжувачами справи ОУН і УПА». В обласному центрі перші осередки НРУ були засновані у Волинському художньому фонді, державному підшипниковому та Луцькому електроапаратному заводах. Не стояли осторонь політичних процесів і митці. — Про Рух я довідався з газети «Літературна Україна», — згадує керівник аматорської хорової капели «Посвіт» Ростислав Кушнірук. — Працював тоді у Луцькому державному музичному училищі. З друзями–однодумцями написав відгук на підтримку Руху і створення свого осередку. Але лист нашої ініціативної групи 4 квітня 1989 року підписали лише шестеро із 114 викладачів. Потім нас викликали на бесіду в КДБ… Хор «Посвіт» був одним із перших, хто патріотичною піснею будив національну свідомість волинян. Коли 15 липня 1990 року над Луцькою міською радою піднімали синьо–жовтий стяг (у столиці це відбулося 29 липня), ми тоді вперше виконали нинішній Державний гімн України. Лідерами Руху на Волині були відомі постаті — Олександр Гудима, Євген Шимонович, Михайло Тиський. Працювати доводилося в умовах протистояння з працівниками державного апарату тоталітарного комуністичного режиму. Волинська організація боролася за демократизацію суспільства, незалежність України, розбудову громадсько–політичних структур в області, сприяла відродженню Української автокефальної православної церкви. Рухівці видавали п’ять періодичних інформаційних вісників («Народна справа», «Вільна думка», «Вітер надії», «Доля», «Відродження») загальним місячним накладом 10 тисяч примірників. Велику підтримку надавала популярна луцька газета «Народна трибуна». — Це була газета-боєць, яку стара компартійна номенклатура не переносила на дух, — розповідає головний редактор «Народної трибуни» Іван Корсак. — Цю газету мріяли знищити ті, хто робив кар’єру на ненависті до України, національного духу і культури. Було, що випуск одного з номерів забороняла прокуратура. Проти мене порушували справу за образу честі й гідності президента Горбачова, бо газета написала, що кров Литви — на його руках. У березні 1990 року шість волинських рухівців стали народними депутатами — Олександр Гудима, Ярослав Дмитришин, Андрій Мостиський, Федір Свідерський, Андрій Бондарчук, Павло Віцяк. Більше третини депутатських мандатів отримав НРУ в обласній, міських та районних радах. Обком партії тоді вперше втратив монополію на владу, але й опозиція ще не була достатньо сильною, щоб перебрати її в свої руки. — Можливо, ми чогось не допрацювали, не договорили, не так зробили. Але мусимо виходити з того, що є, і продовжувати діяти. За чверть століття у багатьох із нас додалося сивини, не стало частини побратимів, але саме ми були провісниками незалежності України і зараз стоїмо на передових позиціях боротьби за неї, — зазначив народний депутат І скликання, почесний громадянин Луцька Олександр Гудима.
Фото Віктора ЧУХРАЯ. На фото: Перші мітинги за незалежністьУкраїни відбувалися на площі біля Луцького замку.
