Луцьк — начебто тихе, спокійне містечко, яке, однак, сповнене таємниць і краси — варто лише придивитися...
Луцьк — начебто тихе, спокійне містечко, яке, однак, сповнене таємниць і краси — варто лише придивитися... Тоді можна побачити, як о шостій годині недільного ранку чоловіки починають працювати у грузинській пекарні. Через вікно видно, як замішують тісто й засовують його в незвичну круглу піч, що стоїть посеред залу. І вже за трохи дістають рум’яні коржі з її гарячого нутра. А щовечора на проспекті Волі, поблизу дитячої бібліотеки, жінка вигулює пікінеса і щось йому неголосно розповідає. І ще є постійний завсідник Театрального майдану — безхатько, що любить красуватися в галстуках і лякати перехожих, які дивляться йому в очі або ж підходять надто близько. Такі цікаві персонажі живуть у моєму місті. Можна нічого й не робити, а лише спостерігати за ними — вже заняття. Сьогодні, коли відзначаємо День Луцька, я згадую свого приятеля — краєзнавця Сашу Котиса. Коли я тільки приїхала сюди, він провів мені фантастичну екскурсію містом. Він знає такі пам’ятки, закамарки й старі будинки, які б я нізащо не відшукала самостійно. Він навіть підібрав код до дверей старовинної будівлі, якою зацікавився. Так довго шукати ключі може тільки лицар до серця дами, в яку безмежно закоханий. Приблизно так Саша і любить своє рідне місто.
