Буває, побачиш у новинах «парад зла» і кортить сказати: все, забирайте собі Донбас, від’єднуйтеся, тільки дайте спокій. А потім згадую, що в Слов’янську в мене є друг...
Буває, побачиш у новинах «парад зла» і кортить сказати: все, забирайте собі Донбас, від’єднуйтеся, тільки дайте спокій. А потім згадую, що в Слов’янську в мене є друг.
Григорій — мій ровесник, працює журналістом. Він розмовляє російською, але коли його місто захопили сепаратисти, став писати мені українською. Григорій носить паспорт в обкладинці кольорів національного прапора й одягає футболку «Путін — ла–ла–ла». Їздив на Майдан. Любить рідну мову, особливо — поезію і особливо — Артема Полежаки. Раніше його газета виходила на 16 кольорових сторінках, тепер — на восьми чорно–білих. Тож Григорій мусив працювати ще й на заводі посуду в сусідньому місті. А тепер, повернувшись додому, влаштувався на автозаправку. Та найважливіше, каже хлопець, що тепер можна спокійно гуляти містом. І Григорій не дає мені сказати: забирайте Донбас.
