БУДЕ СУЧАСНЕ УНІВЕРСИТЕТСЬКЕ МІСТЕЧКО

Останнім часом у різних корпусах Волинського державного університету імені Лесі Українки часто можна зустріти бригади будівельників. Складається враження, що університет хоче здійснити капітальний ремонт або й реконструкцію всіх своїх будівель. Тому й виникло бажання поспілкуватися на цю тему з ректором університету, доктором хімічних наук, професором Іваном Дмитровичем Олексеюком.

— Іване Дмитровичу, судячи з розмаху будівельних робіт, університет витрачає чималі кошти. Мабуть, розбагатіли?..
— Держава і тепер, як раніше, слабо фінансує освіту, тим паче — спорудження нових корпусів, капітальні ремонти. Ми можемо розраховувати тільки на власні кошти, які намагаємось витрачати розумно і ощадливо. Університетові одинадцятий рік, він постійно і навіть стрімко розвивається, відкриває нові спеціальності, утворює факультети, збільшується кількість студентів і викладачів. Все це потребує відповідного матеріального забезпечення. Крім того, будівлі зношуються, потребують постійного вкладення коштів в ремонтні роботи. Отже, щоб повноцінно функціонувати, потрібно будівельну справу тримати під постійним контролем.
— Чи не могли б ви детальніше познайомити читачів з найближчими і перспективними планами щодо будівництва і реконструкції корпусів, коротко охарактеризувати зроблене?
— Пропоную вам подивитися на цей макет (в кабінеті ректора макет “Проектна пропозиція реконструкції містечка ВДУ імені Лесі Українки”). Тут і плани, і здобутки. На деякі роботи вже маємо проектну документацію, дещо плануємо надалі. Перед вами серцевина університету з колишніми корпусами педінституту, з новими і реконструйованими будівлями.
— Що саме тут нове?
— Найперше, наша гордість — корпус бібліотеки, ошатна, комфортабельна будівля сучасного стилю. Навпроти — повністю реконструйований корпус педінституту, де розмістились економічний факультет та факультет міжнародних відносин. Після капітального ремонту будинок нас влаштовує, але для двох факультетів тіснувато. Міжнародні відносини хочемо перенести в окремий корпус, плануємо будівництво в районі 33-ого кварталу. Тісний був для нашого студентства і колишній актовий зал педінституту, зараз завершуємо його реконструкцію. Університет повинен мати свій Палац культури. Щойно святкував новосілля реконструйований музей Лесі Українки. На нову експозицію, яка відповідає найвищим вимогам сучасної музейної справи, ми витратили чималі кошти, але ім’я видатної поетки, яке з гордістю носить університет, нас до цього зобов’язує. В наших планах також будівництво нового багатоповерхового навчального корпусу, де розміститься хімічний факультет.
— Жителі міста могли бачити, який “розгром” вчинили будівельники в одному з ваших корпусів — по вулиці Ковельській, причому на початку навчального року...
— Цей, як ви кажете, “розгром” був вимушений. Корпус надто старий, він був у критичному стані. Довелося піти на тимчасові незручності, але тепер вже три чверті робіт позаду. Студенти образотворчого відділення відчули, що означає навчатися в щойно відремонтованому, зручному корпусі. Капітальний ремонт всього приміщення теж буде невдовзі завершено.
— Вже доводилося чути про те, що Волинський університет має намір навчати іноземних студентів. Чи є необхідні для цього побутові умови?
— Зараз ми працюємо над тим, щоб одержати ліцензію на підготовку спеціалістів з іноземних держав. Одна з умов — належно організований побут. Тому плануємо будівництво гуртожитку готельного типу з усіма зручностями.
— Наш університет відомий своїми досягненнями у галузі спорту. Чи задовольняє вас нинішній стадіон? Щось плануєте змінити?
— Зараз проходить експертизу серед кращих фахівців Волині і за її межами проект критого спортивного манежу, фактично — стадіону. Гадаю, що вже в нинішньому році ми зможемо розпочати будівництво. Були плани і щодо плавального басейну, хотіли розмістити його там, де зараз музей військової техніки. Але цього місця нам не дали, тому плани відклалися на невизначений термін. Намагаємось в належному стані тримати свій спортивний комплекс по проспекту Грушевського. До речі, не так давно поміняли на ньому дах.
— Іване Дмитровичу, останнім часом багато розмов у місті про ваш ботанічний сад. Шмат занедбаної території недалеко від центру міста, на березі Сапалаївки, муляє всім очі.
— На одностайну думку фахівців, ділянка не відповідає вимогам ботанічного саду. Ми вже давно втратили надію вберегти цю територію хоча б від банального засмічення. А треба ж розгортати повноцінну наукову базу. Ми домоглися, щоб для ботанічного саду університету виділили десять гектарів землі в іншому місці. Ця територія нас влаштовує, ми почали роботу над планами її освоєння, забудови, розміщення нових корпусів, теплиць тощо. Це теж велика робота зі значними капіталовкладеннями.
— Ваші плани вражають, зроблене теж варте найвищої оцінки. Але дозвольте зачепити іншу сторону університетського життя, пов’язану з підготовкою фахівців. Зокрема, на колегіях педпрацівників доводиться чути нарікання на те, що університет тепер не приділяє належної уваги підготовці вчителів. Що ви на це скажете?
— Зі створенням університету у нас відкрилось кілька нових факультетів, зокрема, юридичний, економічний, міжнародних відносин та інші. Це факультети чисто університетського профілю, але хіба вони менш важливі для господарства регіону, ніж вчителі? Всі наші випускники здатні успішно працювати на педагогічній ниві. Тих, хто нас критикує, запрошую подивитися на наші навчальні плани. Там є всі дисципліни, які забезпечують належний рівень підготовки вчителів. У більшості дипломів ми пишемо: “викладач”. А хіба ж викладач — це не той самий вчитель, але трохи вищої кваліфікації?
— Це все так, але є й інший бік справи. Університет не готує фахівців подвоєних спеціальностей, як педагогічний інститут. А сільським малокомплектним школам якраз і потрібні вчителі, які б могли читати не один, а два або й три предмети.
— Ці проблеми нам не байдужі. Відгукуючись на потреби області, намагаємось враховувати ситуацію. Наприклад, на базі педагогічного факультету готуємо вчителів початкових класів зі знанням іноземної мови, до фізики і хімії додали інформатику. Але загалом таким способом проблему сільської школи не вирішити. Треба виконувати програму “Шкільний автобус”, підвозити дітей до школи. Освіта повинна надаватися повноцінними спеціалістами, а не фахівцями широкого профілю. Не треба все зводити до вісімнадцятигодинного робочого тижня. Платіть вчителю повну заробітну плату за наявні години, але довантажуйте роботою з обдарованими дітьми, заохочуйте до наукових досліджень. А загалом ми хотіли б тісніше співпрацювати з районами, вивчати ситуацію в кожному селі, враховувати конкретні потреби школи. Було б добре готувати спеціалістів під замовлення з місць. Статус університету цьому не завадить.
— Чи й надалі університет буде розширювати діапазон спеціальностей?
— Університет повинен постійно розвиватися і враховувати потреби часу. Маємо намір готувати магістрів державного управління. Працюємо над відкриттям спеціальностей архівознавство і документознавство на історичному факультеті, не полишаємо наміру відкрити журналістику. На часі відкриття і такої спеціальності, як міжнародне право. Словом, у сучасному світі стояти на місці не можна, треба рухатися вперед. Наші випускники повинні бути конкурентоспроможні на ринку праці, а це дуже непросто.
Ми в основному вели мову про один аспект нашого життя, залишивши поза увагою інші. Зрозуміло, що від матеріальної бази залежить діяльність університету у всіх інших напрямках. Але підготовка кваліфікованих фахівців вимагає не тільки обладнаних сучасною технікою лабораторій, а й викладачів відповідного рівня, вчених, науковців. Все треба розглядати в комплексі.
Бесіду вела Анастасія ФІЛАТЕНКО.