Якщо захотіти, то можна виростити й банани і у Луцьку. У цьому переконує досвід Віктора Куденчука, котрий ось уже п’ятий рік поспіль отримує врожаї тропічних плодів у теплиці госпрозрахункового господарства “Первоцвіт"
До 50—70 видів їстівних плодових рослин ростуть на родючих українських землях. Якщо захотіти, то можна виростити й банани. У цьому переконує досвід лучанина Віктора Куденчука, котрий ось уже п’ятий рік поспіль отримує врожаї тропічних плодів у теплиці госпрозрахункового господарства “Первоцвіт”. Розкішне листя бананової “трави” (банан — трав’яниста рослина) впирається у стелю приміщення, а молоді пасинки, що виходять з-під кожного стебла, намагаються завоювати місце під сонцем, витіснити інших “мешканців” теплиці. Зараз у Віктора Михайловича до двадцяти бананових “травинок”. На одній рослині, висадженій минулої весни, красується чимале гроно тугеньких, зелененьких плодів. Ще одна — цвіте. Із стебла звисає велика — сантиметрів з п’ятдесят — колосовидна фіолетова квітка. Кожне стебло дає лише одну квітку... — З’являється вона за ніч, — розповідає Віктор Михайлович. — За день перецвітає і “вистрілює” супліддям-гроном, у якому може бути до 300 плодів. Саме ж бананове гроно може заважити до 50 кілограмів. Тропічний сад Віктора Куденчука розпочинався з однієї рослини. Її подарував знайомий, привіз з Казані. Знав, що товариш любить усілякі екзоти. Тож запропонував посадити у теплиці підшипникового заводу, якою той завідував. Та Віктор Михайлович вирішив по-іншому. Посадив у горщик для кімнатних квітів і вирощував, як звичайний вазон. Але рослина, як то кажуть, і не жила, і не вмирала. Тоді відніс її в теплицю. Працівниці, дізнавшись, що завідуючий посадив банана, підсміювалися: “На Волині зроду-віку банани не росли. Не буде з нього толку”. Тож доглядали абияк. Часом й поливати забували. А раз навіть ненароком зсікли сапкою. Та попри це “заморський гість” вижив, випустив листочки і почав рости Не по днях, а по годинах. Очевидно, сподобався йому український грунт, удобрений органічними добривами. За кілька місяців він “вимахав” до двох метрів і несподівано зацвів. Перший урожай Куденчук зібрав через півроку (у тропіках дозрівання плодів триває три-чотири місяці). Він був невеликим — 20—30 кілограмів. Тож розійшлися переважно серед знайомих, друзів. Усі, кого пригощав, їли і прихвалювали. Доморощені банани хоч були й меншими від заморських, зате значно смачнішими і ароматнішими. Правда, швидко псувалися. Вже на другий-третій день на плодах з’являлися чорні цятки. Тож аби дійшли до споживача і мали товарний вигляд, відправляли їх замовникам просто з гілок. Екологічно чисту продукцію брали ресторани, підприємці. Якщо кілька років тому Віктор Михайлович практично нічого не знав про вирощування цієї екзотичної рослини, то нині він знавець у галузі банановодства. Знання, правда, довелося збирати по крупинках, вишукувати інформацію в науковій літературі. Тепер Віктор Михайлович охоче ділиться знаннями з початківцями, які взялися вирощувати “бананову траву”. Звертаються до нього з усієї України. І якщо одні просять поради, то інші — саджанців. Віктор Михайлович спершу ділився з усіма, давав безкоштовно. Нині міняє свої стійкі до холодів банани (взимку теплиця практично не опалюється) на інші екзоти. Так у нього з’явилися фінікова пальма, мандарин, манго, кавове дерево, лимон. А якось той же знайомий подарував саджанець псидіуму, сказавши, може, й жартома, що його плоди діють, як віагра, збільшують чоловічу силу. Деревце вже порадувало круглими жовтуватими плодами, які мали смак груші і суниці. У майбутньому Віктор Михайлович планує розширити тропічний сад, більше площі відвести під банани, бо ж легко розводяться. Бери прикореневий пасинок — і сади. Мріє мати в колекції й ананас. — Люблю експериментувати, хочеться виростити те, що у відкритому грунті не росте, — сказав у розмові Віктор Михайлович. — Оті екзоти — то рай для душі, бо поки що особливих прибутків не приносять. “Годують” тепличників (а їх у “Первоцвіті” вісім) наші рідні огірки. Вони родять з лютого по листопад. Цього року Віктор Михайлович хоче спробувати виростити поряд з ними й помідори, хоча це й нелегко, бо не люблять вологи, у якій кохаються огірки. Але завідуючий тепличним господарством вірить в успіх, бо ж колектив підібрав працьовитий, відданий своїй справі. Буває, жінки й у неділю виходять на роботу: треба поливати розсаду. Та й сам Віктор Михайлович не цурається роботи на грядках. Аби більше знати про вирощування рослин у закритому грунті, вступив до Горохівського сільськогосподарського технікуму і в 48 років отримав диплом агронома. Він, селянський син, якого доля закинула в місто, любить творити красу власною працею — сіяти, садити. Євгенія СОМОВА.
