І щоб довести усім міцність своїх почуттів, невдовзі наважилися на другу дитину. Цю незвичайну історію в газеті «Високий замок» розповіла Наталія Кравчук...
І щоб довести усім міцність своїх почуттів, невдовзі наважилися на другу дитину. Цю незвичайну історію в газеті «Високий замок» розповіла Наталія Кравчук...
ЗАХИЩАЮЧИ КОХАННЯ, ГОТОВІ БУЛИ ВТЕКТИ З ДОМУ Ця особлива сім’я живе у Луцьку. Нині Ірина згадує, як і в жіночій консультації, і в пологовому будинку постійно чула вслід: «Дивись, он та мала!». І пальцями тицяли, і перешіптувалися… Та вона все витерпіла, бо твердо вирішила: хай там що, а народить маля, яке подарував їй Господь за щире кохання. Та любов спалахнула, як перша зоря на вечірньому небі, — яскраво і звабливо. Обом було всього по тринадцять. Незчулися, як несміливі поцілунки переросли у дорослі стосунки. Невдовзі Ірина зрозуміла, що під серцем зародилося життя. Школярка для себе твердо вирішила: на аборт – табу. Зазвичай у подібних ситуаціях дівчата бояться сказати про свій «делікатний» стан хлопцеві, щоб не покинув. А Ірина була впевнена у своєму обранцеві, тож із «маленьким секретом», який день у день підростав, поділилася щиро. І переконалась, що не помилилася у своєму Ігорю! Новину про дитя він зустрів достойно й відразу запропонував свою підтримку та допомогу. Вже тоді школяр умів заробити копійку (перші свої гроші здобув у 10 років, а у 13, складаючи велосипеди у підприємця, мав постійну «зарплату»). Він обіцяв зробити усе, аби забезпечити свою маленьку сім’ю. — Я одразу сказав, що глядітиму дитину. Не втечу, не ховатимуся й нікому не дам скривдити маму й дитину, – говорить Ігор. Ось так і сьогодні горою стоять одне за одного. Але тоді вони самі ще були дітьми і без підтримки дорослих обійтися не могли. Хоч зізнаються: якби рідні їх не зрозуміли, ладні були тікати світ за очі, бо думка «а що ж скажуть батьки» викликала у підлітків панічний страх. Тому, певно, й крилися зі своєю таємницею до останнього – аби на їхнє рішення уже ніхто не міг вплинути, не змусив позбутися дитинки.
МАЙБУТНЬОГО ЧОЛОВІКА ПРИВІЗ… РОВЕР Півроку секретів та недомовок таки вилилися у щиру розмову – діти розповіли усе, як на сповіді. Страх після недовгої мовчанки розвіяла коротка фраза Іринчиної мами: «І де ж поставимо дитяче ліжечко?». Школярі зрозуміли, що тепер точно все буде добре. А мама Ігоря ще раніше запідозрила, що синова подружка, як кажуть, у цікавому стані. Не випадково ж якось син довірливо розпитував її, як вона почувалася під час вагітності… Саме їй діти і доручили найважливішу місію – підготувати Іриних батьків до того, що вони стануть дідусем і бабусею. …Нашим героям зараз по 18 років. Щоб стати подружжям, неповнолітнім довелося чекати на рішення суду. Про гімназію, в якій успішно навчалася Ірина (була відмінницею, брала участь в олімпіадах), довелося забути. Але вона не шкодує, що тоді зробила вибір на користь дитинки. Бо середню освіту таки здобула (молоді батьки цьогоріч закінчили вечірню школу й отримали атестати) і нині планує вчитися далі. Сьогодні бабусі та дідусі тішаться вже… двома онуками. Адже нещодавно до цього сімейного гніздечка ще раз завітав лелека і приніс первістку Іллі братика. Про події кількарічної давнини усі розповідають лише з усмішкою. А щасливі Ірина та Ігор знову і знову згадують свою першу зустріч: були він, вона і… ровер, яким хлопець випадково заїхав в Іринчин двір. І хоч поруч була компанія спільних друзів, вони вже більше нікого не бачили…
Фото Наталії КРАВЧУК, «Високий замок». На фото: Маленький Ілля має таких молодих і люблячих батьків!
