«РОБОЧИЙ ДЕНЬ — ДО 12-Ї ГОДИНИ НОЧІ»

Сторінками книги наказів по редакції за 1944 — 1945 роки

Валентина ШТИНЬКО

Про справжній музейний експонат — книгу наказів по редакції газети «Радянська Волинь» за 1944 — 1945 роки — ми розповідали перед 9 Травня у публікації «І газета «Волинь» наближала Перемогу». Проте у скупих і небагатослівних рядках наказів можна почерпнути ще чимало цікавого про історію газети, про те, як жили й трудилися наші попередники, якою була моральна атмосфера у колективі, як оплачувалася праця журналістів і допоміжного персоналу, серед якого були навіть… конюхи.
У 1944 році спостерігалася плинність кадрів серед прибиральниць, одна з яких носила одіозне прізвище Колонтай. Адже їхня місячна зарплата становила 160 карбованців (для порівняння: у відповідального секретаря — 1000 карбованців).
А ось грізний наказ № 61 від 3 жовтня 1944 року: «Старший коректор Білецький Б. М. при вичитці газет за 26 вересня і 1 жовтня втрутився не в свої функції, перекрутив зміст матеріалів, надрукованих у газеті.
За перекручення матеріалів Білецького Б. М. з роботи звільнити. Бухгалтерії видати розрахунок.
Відповідальний редактор Юхим Лазебник».
Ніколи не забуду, як мені вперше довелося виконувати функції чергового редактора вже на третій день роботи у редакції районної газети «Колгоспна правда». А було це влітку 1975 року. Старші колеги послали мене в друкарню після того, як із шампанським і ще чимось міцнішим відзначали мій прихід у колектив. Я ж, учорашня випускниця Київського державного університету ім. Т. Шевченка, спиртного тоді не вживала, але і що входить в обов’язки чергового редактора — також не знала. Не відала й того, звідки з’явилася нагальна потреба у «свіжоголових»?
Значно пізніше ясність внесли два накази з уже згаданої книги. № 63 від 14.Х.1944 р. констатував: «У номері газети від 14.Х.44 р. внаслідок безвідповідального ставлення до своїх обов’язків старшого коректора тов. Кокушкіної в наказі товариша Сталіна припущена груба помилка, яка була виявлена і ліквідована тільки в процесі друкування.
Заступник відповідального редактора тов. Орлов, який по моєму дорученню читав газету, підписував на машину і до друку, цю помилку також не виправив». Далі на цілу сторінку із чотирьох пунктів — «роздача» доган і зауважень винним, попередження, що у разі повторення подібного «будуть вживатися найсуворіші заходи адміністративного впливу аж до зняття з посади».
Виданий цього ж, вочевидь «чорного» для газети, дня наступний наказ № 64 гласить: «З метою забезпечення вчасного виходу газети і унеможливлення появлення в газеті помилок утворити інститут чергових редакторів у складі т. т.
1. Орлова П. Г.
2. Чернявського Я. П.
3. Дерев’янко М.
4. Шпалінського В.
Встановити, що чергові редактори перед вступом на чергування знайомляться з макетом верстки газети, слідкують за правильністю виконання цієї верстки, читають паралельно зі старшим коректором газети і підписують її «на машину». І тільки після того, як виправлені всі помилки і підписано газету «на машину», черговий редактор представляє її на читання Облліту і відповідальному редактору. Для чергових редакторів визначити оплату за номер в сумі 50 крб. Виплату проводити з рахунку гонорару.
Черговий редактор у своїй роботі несе персональну відповідальність перед відповідальним редактором», — попереджував Юхим Лазебник.
На щастя, молодше покоління газетних журналістів уже нічого не знає ні про «персональну відповідальність», ні про грізний Облліт (так у радянські часи шифрувалася цензура). І все ж я вдячна долі за ті ні з чим не зрівнянні хвилини невимовного хвилювання, коли близько опівночі, а то й за північ, втомлена, але щаслива від завершення бажаної праці, ставила у кутику першого відбитка газети свій підпис, дату, час і два коротких слова: «У світ!». І лише після цього аж до ранку не змовкали друкарські машини, сповнюючи довколишній простір специфічним запахом друкарської фарби. А на ранок читачі отримували черговий свіжий номер газети. Тим часом черговий редактор щоразу вирішував проблему, як серед ночі, коли громадський транспорт уже не ходив, добиратися з друкарні додому. У 80–і роки за чергування вже не доплачували, а на таксі журналістської зарплати не завжди вистачало.
Потреба у чергових редакторах відпала, відколи з’явилася комп’ютерна верстка та інші новітні технічні засоби творення газети. Не знаю, чи зберігся старий, громіздкий і трохи загадковий лінотип бодай десь у музеї поліграфії?
Віднайшлися і витоки розпорядку роботи редакції. Адже традиційно робочий день для журналістів «Волині» розпочинається не о 9-й, а о 10-й годині ранку. Це зафіксовано у наказі № 78 від 7.ХІІ.1944 року!
«1. З цього числа розпорядок робочого дня в редакції запровадити такий:
Початок робочого дня з 10–ї год. ранку, з продовженням до 5 години дня. З 5 год. дня до 8 год. вечора перерва на обід.
З 8 години вечора продовжується робочий день до 12–ї години ночі.
2. Для працівників коректури і машбюро розпорядок робочого дня встановлює відповідальний секретар.
3. Цей наказ оголосити під розписку для всіх працівників редакції».
Вочевидь, такий розпорядок був продиктований тодішніми обставинами воєнного часу. Втім, робочий день журналіста ніколи не був нормованим, триває він доти, доки неспокійно б’ється серце, доки пульсує думка у пошуку нових тем, доки хвилюється душа перед черговим відрядженням і зустріччю зі ще одним героєм публікації. Адже журналістика — професія не для байдужих, так було у всі часи.