Юля Бородінчик (на фото) із Любешова повернулася до повноцінного життя завдяки лікарю Олександру Харченку, котрий практикує методи тибетської медицини...
Юля Бородінчик (на фото) із Любешова повернулася до повноцінного життя завдяки лікарю Олександру Харченку, котрий практикує методи тибетської медицини...
Сергій НАУМУК
Наприкінці січня наша газета закликала допомогти дівчині, яка страждала через хворобу Крона (стаття «Врятуймо юну красуню!»). Це рідкісне захворювання, коли людина не може їсти майже всю їжу, у неї слабкий імунітет. Харчуватися доводиться спеціальними сумішами, інакше тіло вкривається виразками. В Україні хворобу Крона не лікують. Закордонні лікарі бралися допомогти, але це коштувало б 300 тисяч гривень. Сума для Юлиної мами Марії Степанівни, котра працює перукаркою, непідйомна. Тому й довелося звернутися в газету в сподіванні на добрих людей. Проте ні ми, ні Марія Степанівна й не сподівалися на швидкий порятунок. — 30 січня вийшла стаття в газеті, а наступного дня я мала забрати Юлю на вісім тижнів із лікарні. Її відпускали, бо вона була у безнадійному стані. Вже пізніше лікар розповіла, що дитина більше двох місяців вдома не прожила б. Ми терміново потребували коштів для лікування за кордоном. Але грошей не було. І от вранці дзвінок. Чоловік, котрий дзвонив, представився, що він Олександр Григорович Харченко, лікар, який може нам допомогти. Каже: «Я щойно приїхав з Америки і прочитав «Волинь–нову». Там на одній сторінці — про двох дівчат. Одній вже дали шанс на життя. А я хочу вилікувати Юлю». Він так і сказав: вилікую вашу дитину. Мені такого ніхто не говорив. Лікарі перепробували усі методи. Разів три перепитала співрозмовника, чи дійсно вилікує. І я наважилася. Нічого не кажучи лікарям, дитину перевезли в приватний кабінет, — пригадує Марія Степанівна. Треба сказати, що хворобу дівчинки не могли ввести навіть у стан спокою, вона прогресувала. Хвора вживала медпрепарати — по 26 щодня. Це вимагало чималих коштів, бо 90 відсотків ліків були імпортними. Та й на здоров’я Юлі позитивно не впливали. Вона приймала великі дози гормонів (до 40 міліграмів). Якщо протягом семи днів дозу зменшували хоч на 2 міліграми, то хвора відчувала сильний біль, виразки починали кровоточити. Взагалі, в інструкції препаратів було чітко вказано: якщо різко припинити їх приймати, то це смертельно. — Коли ми приїхали в Луцьк, лікар не попросив жодного документа, медичного підтвердження чи висновку. Тільки глянув на дитину і сказав, що буде лікувати, але йому треба довіритися. Юля приймала гормони, та Олександр Григорович запропонував нам одразу припинити приймати усі 26 таблеток! Переконав, що все буде добре, і почав лікування за тибетською медичною системою су–джок. Нічну дозу (10 міліграмів) Юля не приймала, наступного дня також. Я дуже боялася. До того з півроку дитина нічого сирого не їла. Їй можна було на день хіба одне запечене яблучко. А останнім часом заборонили будь–яке харчування, хіба сухарики, якщо сильно відчувала голод. Харченко дозволив їсти все потроху. Їсти, смакуючи. Юля запитала його, чи можна з’їсти яблуко? Він дозволив. Коли ми поверталися додому, то купили яблук, помили їх і Юлька дорогою з’їла одне. Нічого їй не було, — Марія Степанівна пам’ятає усі деталі, бо вела щоденник хвороби. Наступного дня мама з дочкою знову поїхали до лікаря. Марія Степанівна за звичкою взяла усі медикаменти (а раптом щось! Навіть годинна перерва у прийомі ліків була небезпечна). Під час сеансу Юля видала маму, що та возить з собою таблетки. Олександр Харченко наказав сховати усі препарати. Пізніше він дякував, що йому довірилися. Бо у його практиці були випадки, коли батьки не хотіли відмовлятися від медикаментів, не виконували інших рекомендацій. Через два чи три дні у дівчинки знизилася температура, яку до того роками не могли нормалізувати. Юля почала потроху все їсти. — Я все одно трохи сумнівалася, тому якось Олександр Харченко жартома зобов’язався, що відповідає за здоров’я дочки до 25 років. Я ж натомість віддаю йому усі пожертвувані мені гроші і він каже, куди їх дівати. На Майдані з нашого району загинув Едуард Гриневич. Якось я привожу Харченкові 12 тисяч гривень. Він, не рахуючи, каже: «Ці гроші передайте сім’ї загиблого Едуарда. Це для них невелика допомога». Іншим разом сказав перерахувати зібрані 2 тисячі гривень для загиблого на війні, у якого народилася дочка. Кошти на лікування мені здавали усі люди з району. Старі дідусі й бабусі несли по 5 гривень і на це не можна було дивитися без сліз, — Марії Степанівні й під час розмови важко стримати емоції. Якось взимку серед завірюхи у двері Бородінчиків хтось постукав. Старенький чоловік добирався з далекого села, аби лише дізнатися, як можна вилікувати хворобу Крона, якою страждав і його внук. На той час Юля вже успішно лікувалася, почала їсти, були явні зміни на краще. — Ми пішли до дочки в кімнату. Коли дід все дізнався, то плакав і ледь не на коліна ставав, щоб Харченко взяв на лікування цього хлопчика. Я пообіцяла попросити Олександра Григоровича, а той погодився допомогти. У березні привезли хворого. І через два тижні він поїхав додому без медикаментів! Ми й досі спілкуємося з тією сім’єю. Від гормональних препаратів у Юлі почалася деформація обличчя. Погляньте, яка Юля була під час хвороби і яка вона зараз у мене красуня, — демонструє фотографії щаслива мати. Нині Юля Бородінчик живе повноцінним життям і здійснює свою мрію — стати косметологом. Для цього вже зробила перший крок — вступила на навчання в Луцький базовий медичний коледж.
