Коли я одержала запрошення на зустріч українських і польських орнітологів з приводу охорони білого лелеки, то була в якійсь мірі здивована. Здавалося б, бузьки в нашому краї не є рідкістю. Але така увага не випадкова — адже це особливий птах.
Коли я одержала запрошення на зустріч українських і польських орнітологів з приводу охорони білого лелеки, то була в якійсь мірі здивована. Здавалося б, бузьки в нашому краї не є рідкістю. Але така увага не випадкова — адже це особливий птах. Є ряд легенд і повір’їв про нього. Наприклад, якщо бузько поселяється біля хати, то це — на щастя. А ще ж ми знаємо, що “лелека дітей приносить”. І найголовніше для науковців — це те, що бузьки є індикатором, який чітко вказує на стан навколишнього середовища. Якщо є лелеки, то можна говорити, що довкілля, принаймні, у задовільному стані. А там, де їх нема, — незадовільні умови не лише для лелек, а й для інших представників птаства. Тобто лелека — індикатор багатства водно-болотних угідь. Про те, як цей “індикатор” почувається у нас на Волині, скажуть цифри, наведені головним спеціалістом управління екоресурсів, головою Волинського відділення Українського товариства охорони птахів Михайлом Химиним: — В 1976 році у селі Датинь Ратнівського району було три лелечі гнізда, у 1987 — вісім, а в 2000-ому вже тринадцять. З допомогою анкет в одинадцяти відсотках населених пунктів області нараховано 982 гнізда. Загалом на Волині на сьогоднішній день лелечих пар — до трьох тисяч. На жаль, точної цифри нема, бо спостереження і анкетний облік ведеться вибірково. Але можна сказати, що кількість цих птахів в останні роки зросла. В Україні лелек близько 25 тисяч. Наша країна — друга за числом лелек після Польщі. У наших сусідів за Бугом бузьків нараховано до 40 тисяч. Не всі птахи повертаються в рідні краї з Африки, куди відлітають на зимівлю. Чимало з них гине і, як кажуть, в себе вдома. Зокрема, від ураження струмом, оскільки лелеки дуже часто будують свої гнізда на опорах електроліній. Отож, і обмін досвідом в охороні білого лелеки польських і українських орнітологів стосувався якраз облаштування штучних гнізд на стовпах. Таким чином енергетики вбережуть електролінії від замикання, тобто аварійних ситуацій, і допоможуть бузькам. Організували міжнародну зустріч Західне відділення Українського орнітологічного товариства, Природниче товариство “Bocian” (Польща), Шацький природний національний парк за підтримки програми “Розвиток регіонів”, яка діє у наших сусідів за Бугом, а також обласного управління екоресурсів. А пройшла вона у селі Світязь, на базі відпочинку “Шацькі озера”. До речі, коли десять років тому у Польщі започатковувався проект “Bocian”, координатори його побоювались: чи ж “піде” він, чи сприймуть його люди? Адже на той час в країні були непрості економічні умови: коли на вулицях — жебраки, коли кожен думає як вижити, то — не до лелек, яким “жаб на болоті вистачить”. Але ці побоювання виявились марними. Ініціатори проекту пересвідчились в особливому ставленні своїх співвітчизників до птаха-легенди. І енергетики підтримали ідею облаштування штучних гнізд. А на сьогодні вони переконались, що набагато дешевше і зручніше раз поїхати на лінію, поставити гніздо і не мати клопоту з аваріями. У лютому цього року у сусідів за Бугом побували і волинські енергетики. Коли приїхали додому, то в себе на Волині започаткували облаштування штучних гнізд. Правда, у Польщі такий “ремонт” лелечих гнізд фінансують органи самоврядування. У нас поки що керівництво “Волиньобленерго” такі кошти вишукує з власних резервів. Для облаштування перших штучних гнізд було вибрано село Пульмо Шацького району, оскільки тут найбільше лелечих “домівок” якраз на опорах електроліній — аж чотирнадцять. Сім з них вже замінено. Одне, зокрема, електрики облаштовували безпосередньо в присутності польських і українських орнітологів. А чи сподобається лелекам те, що хтось модернізував їх гнізда, чи не відіб’ються вони від рідного місця? На це питання дала відповідь жителька села Пульмо Марія Гловацька: — Мій Іванко признав своє гніздо, хоч і обновлене... Так ніжно, Іванком, вона називає лелеку, який гніздиться в її обійсті вже 14 років. — В 1988 році, — розповідає Марія Георгіївна, — купили ми з чоловіком тут хату. Невдовзі, навесні, чоловік захворів. Я в розпачі, якось сиділа на лавочці і плакала, примовляючи: “Як же я сама буду жити!”. Аж тут летить лелека. Я до нього: “Ой, Іванку, поселись у нас на подвір’ї”. І він, немовби почув мій клич — вибрав для гнізда електроопору, що неподалік від хати. Вже чоловіка багато літ нема, а лелеки зі мною. ... Нинішньої весни все буде так, як багато літ: знайде Іванко собі пару. На Благовіщення знесе лелечиха перше яйце. По черзі висиджуватимуть бузьки своє майбутнє потомство. Потім турботливі батьки будуть приносити у дзьобах корм для лелечат, навчать їх літати. А в кінці літа, перед відльотом на зимівлю, попрощаються з господаркою обійстя до нової зустрічі. Катерина ЗУБЧУК.
