САМУРАЙ ІЗ ЛУЦЬКА - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.32 € 32.11

САМУРАЙ ІЗ ЛУЦЬКА

Олександра затримувало чотири міліціонери. Він відбивався мечем...

З МЕЧЕМ В АТАКУ НА МІЛІЦІЮ
Олександр Вегера вигулькнув з під’їзду будинку, де проживали цигани, озирнувся навколо й, не поспішаючи, пішов вулицею Паші Савельєвої. У руках ніс згорнутий поліетиленовий пакет. Під курткою ховав ще один, невеличкий целофановий пакетик. Недалеко відійшов, коли почув позаду кроки. Хтось його наздоганяв. Озирнувся й побачив двох незнайомих чоловіків. Один був зовсім поряд, другий трішки позаду.
— Зупиніться, міліція!— голосно сказав той, що був за два кроки від нього, й потягнувся до кишені за посвідченням.
Вегера замість того, щоб зупинитися й запитати, в чому справа, прискорив кроки, а потім побіг. Міліціонер догнав втікача й спробував вхопити за руку, але Олександр двічі вдарив його по голові згорнутим пакетом. З голови міліціонера пішла кров. Він захитався й зупинився під деревом, тримаючись за стовбур. Другий міліціонер вхопив втікача ззаду, але той виявився не слабосилим, вирвався й почав розмахувати перед його очима пакетом. Міліціонер зрозумів, що у пакеті лежить щось важке.
Ще двоє працівників міліції стояли біля під’їзду будинку, з якого щойно вийшов Вегера, кинулися на допомогу. Всі разом вклали чоловіка на землю, зв’язали ременем руки за спиною. Втікач мовчав, важко дихаючи.
Міліціонер, котрого Вегера вдарив по голові, змив біля колонки кров з обличчя та голови й також підійшов до всіх. Почував себе не зовсім добре, тому довелося викликати не лише службовий автомобіль, а й “швидку допомогу”, яка відвезла пораненого у міську лікарню, де йому наклали кілька швів на різані рани.
Вегеру відвезли в Луцький міський відділ внутрішніх справ. Коли розгорнули поліетиленовий пакет, там побачили короткий саморобний меч. У целофановому пакетику, котрий був під курткою, виявили наркотичну “травку” та медичний шприц із бурою рідиною.
Виявилось, що у відділенні Вегеру багато хто знає, бо не вперше його сюди приводили й завжди він мав у кишенях шприци з наркотичною рідиною, готовою до вживання.
Проти Вегери в черговий раз була порушена кримінальна справа за незаконне придбання наркотиків, опір і хуліганські дії проти працівників міліції.
Під час слідства в першу чергу у Вегери запитали:
— Навіщо ви носили із собою холодну зброю?
— Яку зброю? Ніякої зброї у мене не було,— Олександр робив вигляд, що не розуміє, про що його запитує слідчий.
— А саморобний меч у поліетиленовому пакеті?
— То, відверто кажучи, дитячі забавки... Я виготовив той меч давно сам, мав намір подарувати другові Олегу, як той одружувався. Але коли приніс до нього, довідався, що зброї нареченому дарувати не можна. Я забрав меч назад, кинув його вдома під ліжко. Там він і лежав увесь час.
— Навіщо ж потім витягли його звідти?
— Сьогодні, після обіду, я замотав меч у поліетиленовий пакет й пішов з ним на найближчу автозупинку, щоб роздобути наркотиків. Там у незнайомого чоловіка купив “ширку”, тобто опій ацетильований, який набрав у шприц. Сховав шприц у кишеню куртки. Пішов на вулицю Паші Савельєвої до знайомих циган. Хотів їм продати свого саморобного меча або обміняти на наркотики. Вони сказали, що меч їм не потрібний. Я вийшов з їх квартири й побрів додому на вулицю Кравчука. Але відійшов недалеко, мене затримали. Напевне, біля будинку, де жили цигани, міліція уже чекала й, певне, знала, що маю наркотики.
— Навіщо ж ви влаштували бійку?
— Не хотів, щоб мене обшукали й забрали наркотики, які мав...
ЗЛОЧИН ПРОТИ СЕБЕ
З наркотиками Вегера здружився давно. Уже вісім років перебуває на обліку в наркодиспансері. Діагноз — опійна наркоманія. Проживає з батьками. Вони мусять його годувати і вдягати, бо ж ніде не працює. Та, здається, і немає у нього особливого бажання шукати якусь роботу.
Колись Олександр навчався в Луцьку у вищому професійному училищі, але ніякої спеціальності фактично не набув. Не тягло його до науки, часто пропускав заняття. Певне, тому й не склав випускного атестаційного екзамену.
Нині Олександру двадцять чотири роки. Ще є час, аби налагодити своє життя по-новому. Але для цього необхідно зрозуміти, що наркотик — це отрута, смерть. Старих наркоманів не буває. Хіба що трапляються окремі винятки...
Дуже подібний до Вегери й ще один луцький наркоман Сергій Мельницький, хоча й значно старший за нього. Він також ніде не працює, не одружений, на обліку в наркодиспансері з тим же діагнозом. Навіть думки в них однакові: щодня шукають наркотики — отруту для себе...
Того осіннього дня Мельницькому пощастило. Він роздобув чимало макової соломки. Крім того, у двох шприцах була рідина, яку він уже неодноразово вводив собі. Роздобув усе це в незнайомого чоловіка на Залізничному вокзалі. Склав усе в торбинку й поспішив додому на вулицю Чорновола. Піднявся на дев’ятий поверх, кинув на підлогу торбинку, присів відпочити й трішки заспокоїтися, бо ж йти містом з наркотиками завжди небезпечно. Може зупинити працівник міліції, поцікавитися, що в торбинці, адже багатьох наркоманів вони знають в обличчя. Знали й Мельницького, бо ж його уже кілька разів судили за незаконне зберігання наркотиків.
Мельницький ще не встиг роздягнутися, як у двері хтось подзвонив. Думав, що сусід, відчинив. На порозі стояло троє незнайомих чоловіків.
— Я працівник міліції,— відрекомендувався один й витяг з кишені посвідчення. — Разом з понятими хочемо оглянути вашу квартиру.
— Оглядайте... А що там знайдете?
— Маємо дані, що зберігаєте у себе наркотики.
— Зберігаю,— признався господар, бо не було вже куди діватися.
Працівник міліції та поняті виявили у спальні кілька пакетів з маковою соломкою, звичайною і подрібненою. Пакетики були складені в мішечки. З холодильника витягнули медичні шприци, заповнені бурою рідиною.
— Де взяли рідину?— запитав міліціонер.
— Сам для себе готую. Навчився, бо ж колюсь уже більше десяти років.
— І часто робите собі такі ін’єкції?
— Щодня доводиться...
На жаль, наркоманія зростає в Україні високими темпами. 80 відсотків наркоманів — молодь. Про це недавно повідомив Державний комітет у справах сім’ї та молоді.
Нині в Україні офіційно зареєстровано 90 тисяч наркозалежних, з яких 6 тисяч — діти віком до 14 років. А середній вік наркомана у нашій державі 26 років.
Сергія Мельницького було заарештовано й незабаром він опинився на лаві підсудних. Луцький міський місцевий суд засудив його на п’ять років позбавлення волі. Три роки доведеться побути за гратами й луцькому самураю Олександру Вегері. Обох примусово лікуватимуть від наркоманії у місцях відбуття покарання.
Мельницький та Вегера написали касаційні скарги в апеляційний суд області з проханням пом’якшити покарання і в першу чергу відмінити примусове лікування. Сергій писав, що в нього старий батько і він може не дочекатися сина з тюрми, та й сам він, мовляв, не має здоров’я, страждає серцево-судинними захворюваннями. “Мій злочин був спрямований не проти когось, а проти мене самого,— писав Мельницький. — Я сам собі підірвав здоров’я, а не комусь”.
На жаль, підривав довгий час здоров’я і батькові та й усім, з ким мав контакт.
Судова палата в кримінальних справах апеляційного суду області вироки залишила без змін. Отож, стежка наркомана привела обох любителів отруйного зілля черговий раз за тюремні грати...
Віктор ОСТАПУК,
Володимир КАЛИТЕНКО.