«ДЛЯ МЕНЕ ВАЖЛИВІ НЕ СЛОВА, НЕ ГАСЛА, А РЕЗУЛЬТАТ»

Сьогодні минає 40 скорботних днів, як відійшов у вічність великий патріот Волині, добра, мудра людина, політик і державний діяч Борис Петрович Клімчук. При цій нагоді я також згадую ще одного великого патріота нашого краю Юхима Арсентійовича Ярощука, який довго працював головою облвиконкому і багато зробив для Волині...

Олександр СТРЕКОВ,
почесний громадянин Ковеля, депутат обласної ради шести скликань, міський голова Ковеля 1971 — 1981 років

В їхніх долях чимало спільного. Обидва — корінні волиняни. Борис Петрович — із села Волошки Ковельського району, Юхим Арсентійович — із Сереховичів Старовижівського. Обидва починали трудову діяльність в галузі освіти. Борис Петрович був директором школи, Юхим Арсентійович — завідувачем міськвно у Ковелі. Схожі вони й своєю комунікабельністю, вмінням розмовляти з людьми.
Пам’ятаю літо 1972 року, коли Волинь проводжала в останню путь Юхима Ярощука. На похорон прибули делегації з усіх районів області, поважні люди з Києва. Похоронна процесія розтягнулася по проспекту Волі на 200 метрів. Я чув розмову оперних співаків з Києва Сергія Козака та Миколи Фокіна. Вони говорили, що такої інтелігентної, висококультурної людини, як Юхим Арсентійович, серед голів облвиконкомів України більше не буде.
На відкриття меморіальної дошки Юхиму Ярощуку на будинку, де він мешкав, я, незважаючи на похилий вік і погане самопочуття, не міг не піти. На цьому заході відбулася моя спонтанна розмова з Борисом Петровичем. Я й досі вважаю себе ковельчанином, тому на правах земляка відкрито запитав:
— Скажіть, Борисе Петровичу, як ви працюєте в таких умовах, коли в області, та й Луцьку діє жорстка опозиція, а ви позитивно говорите про Януковича?
Він усміхнувся і відповів:
— Моя посада зобов’язує працювати для розвитку всієї Волині. А працювати в умовах опозиції допомагає дипломатична школа.
І запитав мене:
— Скажи, можу я щось успішно вирішити в Києві, якщо не буду говорити слів, які там хочуть чути? Для мене важливі не слова, не гасла, а результат.
Я зрозумів: Борис Петрович не тільки політик, а й досвідчений дипломат. Думаю, це мали б розуміти й опозиційні політики, які, крім гасел про турботу про народ, нічого іншого не зробили. А краще було б консолідуватися заради загальної справи.
В Юхима Арсентійовича не було опозиції, але було інше, сильніше за неї. Свої ідеї, ініціативи він повинен був узгоджувати з партійним органом — керівним і спрямовуючим. Плани роботи облвиконкому затверджувало бюро обкому КПРС. У моєму серці досі звучать його слова, настанови, які він зробив перед тим, як піти із життя. Це була довірлива бесіда у вузькому колі. Вона сповнена любові до Волині і багато у чому характеризує його як особистість. Він говорив, що у Києві до Волині ставляться як до відсталої області, а він хоче це змінити. Має розуміння і підтримку в Раді Міністрів, багато домовленостей у міністерствах щодо розвитку в області. І з сумом додав: «Встигнути б».
На жаль, втілити всі свої задуми Юхиму Ярощуку, як і Борису Клімчуку, не дала невблаганна передчасна смерть. Тож нехай у серцях волинян вічна живе пам’ять про цих двох справжніх патріотів Волині, які понад усе любили свій край. Хай їхній приклад служіння народу успадкують сьогоднішні керівники області та політики.