Якось 13-річний син запитав: «Чому Україна так відстає від інших країн? Он за сорок років в Об’єднаних Арабських Еміратах вийшли на такий високий рівень розвитку! А там до того була пустеля…»
Алла ЛІСОВА, редактор відділу економіки газети «Волинь-нова»
Якось 13-річний син запитав: «Чому Україна так відстає від інших країн? Он за сорок років в Об’єднаних Арабських Еміратах вийшли на такий високий рівень розвитку! А там до того була пустеля…»
Задумалася, як би то коротше й правильніше відповісти. У них — є нафта, а головне — порядок в державі. У нас — ні того, ні іншого. За сорок років ми пережили чимало кардинальних змін, як–от: зміна устрою та території, путч, дві революції, кілька економічних та політичних криз. Історія нашої незалежної держави вимірюється двадцятьма трьома роками. Багато з них були знаковими, давали шанс щось кардинально змінити. Однак щоразу ми наступали на ті ж самі граблі й все поверталося «на круги своя». Сьогодні дехто пафосно заявляє, що зараз в українців знову з’явилася унікальна можливість оновити країну і вийти на новий рівень її розвитку. Однак передвиборча кампанія, яка досягла свого апогею, навіює сумні роздуми й передбачення. Ті ж самі технології, та ж сама нерозбірливість і розгнузданість, а то й нахабність у просуванні свого кандидата. Більше того, спостерігаємо методи, які не мають нічого спільного з мораллю і нормами людських стосунків. Лише минулого тижня відбулося кілька резонансних подій, пов’язаних з передвиборчою агітацією: у Любомлі зафіксовано побиття оператора Нововолинського кабельного телебачення ТТІ, який агітував за одного з кандидатів у депутати у ВО №19 від Радикальної партії Олега Ляшка. У шахтарському місті якісь бандюки скопали чоловіка, котрий розклеював плакати «Блоку Петра Порошенка». У Луцькому районі виникла сутичка між конкурентами — суб’єктами виборчого процесу. Я вже не кажу про те, у якій атмосфері ненависті, нетерпимості до іншої думки, грубої критики, а подекуди — й брутальної лайки проходять окремі зустрічі з кандидатами в народні депутати. Ніби й нема ні в кого сумніву, що потрібно, аби до влади прийшли розумні, чесні, незалежні від «грошових мішків» політики, які мають бездоганну репутацію й уміють вмотивовано донести, чому вони вирішили йти у Верховну Раду й балотуватися саме у якомусь конкретному окрузі. Та от коли доходить до виборів, то про найголовніше забуваємо і чомусь піддаємось різним спокусам. Хочеться взяти ці злополучні сто гривень у якості благодійної допомоги. А тоді, коли в парламент прийдуть не ті люди, знов розчаровуємося. І при тому починаємо бідкатися, нарікати й когось звинувачувати. І чомусь у цій ситуації жодні теоретичні підказки та наочні приклади цивілізованого світу не стають у пригоді. Тому ні Майдан, ні революція нас не змінять, якщо ми не захочемо змінитися самі. Якщо кожен з нас для себе не визначить: чого хочу я і що для цього зробив? Коли кожен у відповідальний момент не проявить принциповість і чесність перед самим собою. Телефонний дзвінок перервав мої невеселі роздуми. Наша читачка Ольга Охріменко з селища Жовтневого емоційно розповіла про те, як її сусідку на дачній автобусній зупинці «схопило» серце. І могло б закінчитися бідою, коли б незнайомий водій не помітив хвору жінку й не відвіз її до лікарні… Щиро просила подякувати йому через газету. Поліпшили настрій і надіслані одинадцятикласником Романом Вороб’єм фотографії із недавнього перебування в Іспанії на Міжнародній олімпіаді з географії. Вихований, патріотично налаштований ерудит навчається у Нововолинській школі №1 — колегіумі. Він хоче змінити країну, і над цим вже працює. За такими молодими людьми наше майбутнє! Отже, панове, не все ще в нас втрачено.
