ЮРІЙ ГУПАЛО: «Я НЕ ХОВАЮСЯ ЗА БІЛБОРДИ, А ЙДУ ДО ЛЮДЕЙ»*

Юрій Гупало, кандидат у депутати по мажоритарному округу №19, вирішив йти до парламенту після того, як побачив, що 305 із 450 чинних парламентарів знову зареєструвалися в Центрвиборчкомі. Успішний бізнесмен каже, що Україна не має більше права на помилку. І в новому парламенті повинні бути нові люди, а головне — професіонали

Тетяна ХОМИЧ

ВОЛЕЙБОЛ, МАТЕМАТИКА, НІМЕЦЬКА МОВА…
— Для чого успішному бізнесмену ризикувати, брати участь у виборах?
— У мене відповідь дуже проста — втомився дивитися на цей бардак. Після Революції гідності, яка далася нам із великими втратами, політики, які себе дискредитували, знову планують сісти в ті ж крісла. На вибори до парламенту зареєструвалося 305 чинних депутатів. Але ж вони напряму причетні до тієї ситуації, яку ми маємо нині. Так не повинно бути. Якщо ми будуємо нову країну, то мають бути нові люди, нові обличчя.
— Ви впевнені в тому, що переконаєте виборців проголосувати за себе?
— Я переконаний, що волиняни будуть голосувати розумом і серцем. Не піддадуться на маніпуляції, яскраву рекламу на білбордах та не повірять у слова хороших ораторів. Наше суспільство все це пережило.
Особисто я ніколи не був у жодній політичній партії. Мені взагалі не імпонує поняття «партія», де є вождь, і всі підкоряються його наказам. Я самовисуванець і представлятиму інтереси того регіону, де народився й виріс, де пройшло моє дитинство і юність, де я знаю всі нагальні проблеми. Я — людина із села (Юрій Гупало народився і виріс у селі Гуща Любомльського району. — Авт. ), самостійно, без сторонньої допомоги, збудував власний бізнес міжнародних вантажних перевезень.
— До того, як почали займатися бізнесом, ким працювали? І взагалі, у дитинстві ким мріяли стати?
— Я завжди мріяв бути вчителем, хоча захоплень було дуже багато. У школі був активним учнем — старався брати участь у всіх масових заходах, допомагав в їх організації, а пізно ввечері приходив додому і до ночі виконував домашні завдання. Перші сім класів закінчив «на відмінно». Представляв школу на різноманітних олімпіадах із фізики, математики й німецької мови. Пізніше з’явилося багато нових інтересів, яким почав приділяти більше часу.
— Це волейбол, у який ви граєте й донині?
Саме так. Сьогодні мені 41, і я —капітан волейбольного клубу «Олюртранс», з командою ми їздимо Україною та Європою. Наразі це для мене хобі, яке допомагає відпочивати.

ХАТИНА ПІД ЛІСОМ
— А мрія стати вчителем здійснилася?
— Ця мрія реалізувалася неочікувано. Відразу після школи мені запропонували бути вчителем! У райвно знали, що я хотів учителювати, що люблю математику. Для мене 17–річного це була велика відповідальність.
Так і потрапив я в село Хрипськ, що біля кордону з Білоруссю. Ні дороги, ні інфраструктури. Приїхав, знайшов школу, заходжу в учительську — сидить лише директор. Каже: «О! Слава Богу!»… Тоді в селах катастрофічно не вистачало вчителів.
Мені виділили хатину біля лісу — без меблів, з вибитими вікнами. Я її якось «облагородив», батьки привезли ліжко. Так я жив. Сам готував їсти, розпалював грубку і працював. Два роки вчителював. До речі, отримував при тому десь 200 карбованців — це було більше, ніж зарплати мами і тата разом узяті.
— А які предмети викладали?
— Окрім фізики та математики, ще й хімію, а через рік і німецьку мову. В класі було максимум 9 дітей, а в середньому — 5–7.
— А чому покинули вчителювати?
— Так вищу освіту ж треба було здобувати. У 90–му вступив на історичний факультет тоді ще Луцького педінституту. Паралельно взявся возити машини з-за кордону і тут їх продавати. Треба ж було на щось жити.
По закінченні вишу ще трохи працював учителем основ економіки в селі Радомишль Луцького району. Але зарплата була мізерною, прогодувати сім’ю було нереально.
— Ви тоді вже були одружені?
Так. Жили з дружиною Людою в гуртожитку. Вона теж навчалася в тому ж університеті на фізико–математичному факультеті.

ВТОМА ЗМУШУВАЛА ЗАСИНАТИ ПРОСТО В АВТО
— Із чого почалася ваша підприємницька діяльність?
— Коли підзаробили трохи грошей на продажу автомобілів, спільно з другом купили перший вантажний автомобіль і зайнялися перевезеннями. Це був 1998 рік. Тоді вантажний автомобіль був на вагу золота, вартував, як квартира. А в 2000–му з дружиною вже започаткували власну фірму.
Досі пам’ятаю, як раділи, коли вдалося на зароблені гроші купити квартиру. Але ми не мали коштів навіть на меблі. В нас був лише матрац, а одяг висів на гвіздочках.
Ставати на ноги було дуже важко. Бувало таке, що втома була настільки сильною, що просто під Луцьком зупинявся і спав прямо в машині, не доїхавши додому кілька кілометрів. А товариш і компаньйон Олег навіть інколи засинав в авто вже в дворі свого будинку.
До речі, якщо вже згадав про Олега, розповім і про нього. Він був моїм найкращим другом, хрестив мою старшу доньку. В нас і у партнерських, і в дружніх стосунках була злагода. У 2002 році він загинув в автоаварії… Це для мене було велике життєве випробування. Олег завжди був прикладом сильної й вольової людини.
Бізнес довелося продовжувати нам із дружиною. Сьогодні ми маємо близько 60–ти робочих місць і 37 вантажних автомобілів.
— Дітей залучаєте до сімейної справи?
— Старша донька, якій невдовзі виповниться 14, уже проявляє інтерес до нашої роботи.
— Ви — суворий керівник?
— Я демократичний. Думаю, це підтвердять мої працівники. У будь–якій спірній ситуації завжди шукаю компроміс. Але є принципи, яких дотримуюся і змушую дотримуватися інших. Один із них — не давати хабарі.
— У наших реаліях це дуже заважає роботі?
Справа в іншому. Терпець у мене ввірвався після Майдану. Тепер я ніколи й нікому не даю хабарів, навіть 10 гривень. Я розумію, що корупційні схеми залишилися, і для когось незвично працювати за новими принципами. Я усвідомлюю, що від усіляких незрозумілих перевірок може постраждати бізнес, однак зміни треба починати з себе. Особисто я змінився. І пора змінюватися країні.

ЛЮСТРАЦІЯ —ЛІКИ ВІД КОРУПЦІЇ
— У вас є рецепт, як в Україні викорінити корупцію?
— Рецепти ці давно відомі, головне — мати сміливість їх втілити. У першу чергу, провести люстрацію — очищення системи державного управління від корупціонерів, зрадників. Але просто звільнити їх мало. Потрібне справедливе покарання, до того ж показове, щоб іншим не кортіло.
— Корупціонерів вистачає скрізь. Із кого плануєте почати?
— Із суддів. Саме через несправедливі суди страждають мільйони українців. Я особисто суджуся з податковою з 2007 року. І зіткнувся з тим, що в однакових справах ті ж судді приймають різні рішення.
Насправді під люстрацію повинні потрапити всі державні службовці — від Голови Верховної Ради, прем’єр–міністра з членами уряду до керівників місцевих органів влади.
До речі, хорошим знаком є те, що Верховна Рада нарешті ухвалила законопроект України «Про систему спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції», ініціатором якого був Президент України Петро Порошенко. Це дає шанс на створення в Україні Антикорупційного бюро.
— Сьогодні ситуація в Україні дуже складна: країна в стані війни. Велика кількість виборців не сприймає агітацію й передвиборчу рекламу, мовляв, краще б віддали кошти на допомогу армії. Як щодо вашої передвиборчої кампанії?
— Я цілком погоджуюся з виборцями. Звісно, я змушений проводити передвиборчу кампанію — люди повинні більше дізнатися про мене й мої погляди. Але я не ховаюся за білборди, а передусім йду до людей, спілкуюся, слухаю їх і даю почути себе.
Я не витрачаю шалених коштів на рекламу й не наймаю агітаторів. Зі мною в команді працюють люди–волонтери — мої рідні, друзі, колеги, працівники. Я не використовую адмінресурс партії, бо на вибори йду як самовисуванець. Всі кошти, які витрачаю на поліграфію, чесно зароблені мною. В мене немає спонсорів і я нікому нічого не залишусь винен, як прийду в парламент. Я буду зобов’язаний лише своїм виборцям.
Я допомагаю солдатам, але не роблю з цього піару. Це мій особистий вклад як громадянина, адже армії допомагає кожен свідомий українець. Троє моїх працівників служать на Сході і, звісно, потребують допомоги. В них збережена заробітна плата, і після закінчення війни вони знову працюватимуть у нашій фірмі.
— Чим є для вас ці вибори?
— Це — тест для українського суспільства. Майдан дав надію на зміни. Війна довела — серед українців є мільйони, які готові не словом, а ділом змінювати країну. А вибори покажуть, чи готові жителі оновленої України привести у владу нові обличчя.