Про допомогу невиліковно хворим людям йшла мова на засіданні круглого столу в Луцьку, організованому благодійним фондом «Стопрак»...
Про допомогу невиліковно хворим людям йшла мова на засіданні круглого столу в Луцьку, організованому благодійним фондом «Стопрак»
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
Тривалий час у нашому суспільстві цю болючу проблему замовчували. Вважали, що догляд за тими, кому медицина не спроможна допомогти одужати, — обов’язок родини. Байдуже, що хворі вдома часто залишалися наодинці з болем, стражданнями. І рідні цьому не завжди могли і вміли зарадити. — Ми довго вимагали, щоб стала доступнішою процедура знеболення, щоб паліативні хворі, зокрема з важкими стадіями онкопатологій, могли користуватися таблетованим морфіном. Крига уже наче й скресла, є відповідний закон, але в реальному житті все ж залишається з цим багато неув’язок. У розвинених країнах життя невиліковно хворих людей майже нічим не відрізняється від звичайного. У нас же паліативна допомога ще в зародковому стані, — вважає голова благодійного фонду «Стопрак» Марія Адамчук. Термін «паліативна допомога» означає турботу про фізичний і психологічний комфорт людини, життя якої передчасно добігає кінця. Оскільки хоспісів, спеціальних закладів для невиліковно хворих в Україні ще мало (у Луцьку діє лише один, а потребує паліативної допомоги понад дві сотні приречених), то працювати є над чим. Обговорювали цю проблему під час засідання круглого столу представники обласного та Луцького міського управлінь охорони здоров’я, департаментів соціальних служб, депутатських комісій, міжнародного фонду «Відродження». Всесвітньому дню паліативної допомоги була присвячена виставка незалежного фотографа, волонтера фонду допомоги онкохворим дітям «Краб» Русі Асєєвої, яка експонується в обласній науковій бібліотеці. Її герої — маленькі пацієнти, їхні батьки та лікарі дитячого відділення Національного інституту раку. — Одного разу в дитячому відділенні онкології до мене підійшов худенький хлопчик, ніженьки–рученьки, мов сірники, і мовчки поклав свою маленьку долоню в мою руку… Ось так мені прочинилися «дверцята» в світ, у якому живуть тисячі дітей та їхніх батьків, світ, сповнений болю, страху, горя, а ще — надії та віри, — так пояснила появу свого вражаючого проекту фотомайстер Руся Асєєва. Ця фотовиставка — ще один привід усім нам задуматися над одвічними питаннями життя і смерті, згадати про тих, чиє життя згорає в муках.
На фото: Біля цієї світлини фотомайстра Русі Асєєвої відвідувачі виставки не можуть стримати сліз.
