ВАЛЕРІЙ ІВАСЮК: «ПАРЛАМЕНТ ВІЙНИ ТРЕБА ЗАМІНИТИ НА ПАРЛАМЕНТ ПЕРЕМОГИ!»*

Наш співрозмовник уже відомий читачам газети. Минулого разу Валерій Івасюк (на фото), який балотується у Верховну Раду в окрузі №21, розповів про політичне призначення нового парламенту та помилки нової влади. Лікар за фахом, він працював заступником міністра охорони здоров’я. Але йому притаманне глибоке розуміння не тільки проблем медицини та необхідності її реформування, а й системне бачення невідповідності сучасної влади потребам країни, що перебуває у стані війни. Валерій Івасюк пропонує власні шляхи виходу як із загальної політичної кризи, так і з кризи у системі охорони здоров’я. З огляду на це, розмова з ним буде цікавою для наших читачів

Іван КРАВЧУК

— Валерію Петровичу, минулого разу ми розмовляли про політичну ситуацію в країні, роль нового парламенту та загрози для України у війні з Росією.
— Війна Росії проти України почалася давно. Вона розпочалася ще двадцять років тому і в моїй професійній сфері — охороні здоров’я. Було нанесено удар по медико–біологічній безпеці країни. Передовсім, це стосується боротьби із соціально небезпечними інфекціями — туберкульозом, вірусними гепатитами, СНІДом, наркоманією…
Україну у профілактиці туберкульозу узалежнили від протитуберкульозної вакцини БЦЖ російського виробництва. Нею дітей вакцинують двічі. 100 відсотків цієї вакцини для України закуповують у Росії. Тим самим посадили Україну, як наркомана, на голку залежності від сусідньої країни. У квітні цього року Росія скасувала реєстрацію цієї вакцини. Тепер же, згідно з Протоколами Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна не має права її використовувати. А нею тим часом завалені медичні заклади. Як наслідок, із квітня цього року жодна дитина, що потребує такої вакцинації, не вакцинована! І це сталось на тлі п’ятнадцятирічної епідемії туберкульозу в Україні, яка є наймасштабнішою в Європі. Цим було підірвано так званий популяційний імунітет усієї нації, тобто — її опірність до цієї інфекції. Наразі наш народ зовсім не захищений перед туберкульозом. Йдеться не про звичайний туберкульоз, а про той, що стійкий до більшості, або навіть до всіх протитуберкульозних препаратів. У зв’язку з війною зі Сходу України (регіону, який є найбільш заражений туберкульозом ще з часів СРСР) іде міграція на решту території України, яка не має імунітету до туберкульозу. Особливо це стосується Києва, Центральної та Західної України. Загальновідомо, що туберкульоз має властивість лавиноподібно поширюватись саме під час війни, голоду — коли нація (як і окрема людина) перебуває у стані стресу… А попереду — зима. А до того ще й «газова війна». Теж — російська. Люди — виснажені, зморені та ще й в холоді… До загиблих внаслідок воєнної агресії додадуться десятки тисяч смертей від медико–біологічної війни Путіна проти України.
— Валерію Петровичу, здається, ви чи не перший порушуєте у мас-медіа саме медичний аспект безпеки країни. Скажіть, описана вами «вакцинова» диверсія Росії проти України, вочевидь, є далеко не єдиною у патронташі російських дій на підрив нашої безпеки.
— Другий удар, який Росія намагалася завдати Україні, — це спроба ще у 1993 році повністю узалежнити нашу донорську службу крові від російських тест–систем (тобто, препаратів), якими обстежують кров на СНІД та гепатити В і С з метою профілактики передачі цих інфекцій через кров. Упродовж 1992—1998 років я очолював Національний комітет боротьби зі СНІДом і наркоманією. Відповідав в тому числі й за протиінфекційну безпеку донорства. Тоді зазнав шаленого тиску з боку російських спецслужб. Саме у той час сталося друге замовлення на моє вбивство. Тільки через те, що я не допустив, щоб наша національна донорська служба повністю перейшла на застосування російських тест–систем. Тодішній президент Леонід Кучма дослухався до мене. Й Україна почала забезпечувати донорство найякіснішими в світі тест–системами західного виробництва. Це робиться і до сьогодні. Навіть Януковичу цього не вдалося знищити. Тому в Україні й немає жодного випадку передачі СНІДу через кров (за винятком випадків, коли місцеві корумповані адміністрації все-таки купували російські тест–системи, які пропускають СНІД). Зокрема, такий випадок стався у селі Ганівка Кіровоградської області у 1997 році. Я тоді вирішив захищати в суді інтереси зараженого чоловіка — тракториста, батька восьми дітей, травмованого на виробництві, якому під час операції перелили заражену, але перевірену на російських тест–системах, кров. Тоді в суді я виграв для нього 1 мільйон гривень відшкодування. Тепер уявіть: якби я злякався чи піддався погрозам, і Росія «окупувала» б українське донорство та припинила постачання відповідних тест–систем (як це має місце з газом, вакцинами БЦЖ тощо), то скільки б людей, передовсім військових, загинуло б ще, так і не отримавши життєдайної краплини крові.
— Я так розумію, що це був далеко не останній хід Росії у сфері послаблення медичної безпеки України…
— Наступним ударом був той, яким знищили систему підготовки військових медиків. За Януковича ліквідували кафедри військової медицини та загальної військової підготовки у медичних вишах. Робилось усе, аби на випадок початку заздалегідь спланованої війни наша військова медицина не мала кадрового забезпечення. Тому на початку війни на Донбасі переважна більшість поранених помирали не від поранень, а від того, що медична допомога не надавалась вчасно і не була організованою за законами військової медицини. Ще одна причина високої смертності поранених — больовий шок. З вини медичної адміністрації Януковича індивідуальні аптечки військовослужбовців не були укомплектовані високоефективними знеболювальними препаратами.
За моїм наполяганням перший віце–президент Академії медичних наук Валерій Запорожан звернувся до міністра охорони здоров’я з вимогою терміново видати наказ, щоб, попри діюче законодавство, невідкладно — без усіляких ліцензій — українські військові були забезпечені шприц–тюбиками з необхідними знеболювальними препаратами.
— Валерію Петровичу! Цілком очевидним є катастрофічний стан у системі національної охорони здоров’я. Не кажучи вже про те, що, за вашими словами, діється у військовій медицині. Ваш рецепт: що ж робити?
Мій рецепт — у зверненні до медиків та пацієнтів:

ЗВЕРНЕННЯ ДО МЕДИКІВ ВОЛИНІ ТА ЇХНІХ ПАЦІЄНТІВ*

Як лікар, а не як кандидат у народні депутати, звертаюсь до медиків Волині, своїх колег, і до їхніх пацієнтів.
Народившись на світ, людина отримала від Бога і від природи невід’ємне право на життя та здоров’я. Однак на неї завжди чатують безліч нещасть і хвороб. Одним із чинників, який спричиняє хвороби та передчасну смерть, є і той, що залежить від доступності, вчасності та якості медичної допомоги. А це залежить, зокрема, від влади — як вона поціновує медичну професію, опікується здоров’ям людей, аби вони жили якомога довше.
Для всіх очевидно, що рівень захворюваності, смертність, тривалість життя, народжуваність в Україні нині є найгіршими у Європі. Чисельність населення за 23 роки зменшилась майже на 6 мільйонів внаслідок передчасної смертності від хвороб та зменшення народжуваності. Це є наслідком якості охорони здоров’я і медичної допомоги в Україні. Вона настільки низька, що тривалість життя громадян України у середньому на 10 років менша, ніж у ЄС. Коефіцієнт дитячої смертності у нас у 2,5 раза більший від європейських країн. Рівень передчасної смертності втричі перевершує показники ЄС. Рівень смертності від туберкульозу — у 20 разів вищий.
Основні причини всього цього — те, що всупереч Конституції України у нас існують:
— несправедливість у наданні медичної допомоги різним соціальним верствам населення. Найцинічніше те, що і теперішня влада, сформована Революцією гідності, з усіма своїми родичами, помічниками та іншою челяддю також лікується у «Феофанії» — сумнозвісному елітарному медичному монстрові, створеному комуністами у часи Радянського Союзу. Магнати і багатії від влади лікуються у найкращих і найдорожчих закладах за кордоном. Тоді як прості люди приречені на злиденні обдерті лікарні і поліклініки, змушені купувати за останні копійки собі все: увагу лікаря, ліки, їжу, операції. За таких обставин влада ніколи не турбуватиметься про здоров’я людей;
— влада, у тому числі й нинішня, фінансує охорону здоров’я або за корупційними схемами, або не фінансує її взагалі. «Майданівський» міністр охорони здоров’я Олег Мусій, член уряду Яценюка, вперше за всю історію міністерства не здійснив жодних державних закупівель ліків та виробів медичного призначення. Така свідома бездіяльність має ознаки кримінального злочину: внаслідок цього кожного дня в Україні помирає 1600 людей, які не отримали життєво необхідних ліків;
— наша система охорони здоров’я та медична допомога — це те, що аж ніяк не відповідає статті 49 Конституції, бо, порушуючи її, ліквідовують і скорочують медичні заклади, особливо у сільській місцевості, тим самим віддаляючи медичну допомогу від пацієнта. Ця стаття є такою, що дає можливість створення й існування медичних закладів різних форм власності та систем їх фінансування — від державних і до страхових. Натомість нашу медицину (особливо за часів Януковича) вилучено зі сфери найвищого гуманізму та перетворено на сферу гендлярства, використання людського горя, хвороб і смерті для збагачення держслужбовців і медичної адміністрації;
— упродовж тривалого часу постійно зростає ціна медичних послуг, а особливо ліків, більшість з яких є життєво необхідні, але не доступні пацієнтам. Чому це так? Тому що корумповане МОЗ використовує народні гроші, щоб закуповувати ліки не тільки за вкрай завищеними цінами, а ще й низької якості. Тому що МОЗ, державні і приватні аптеки закуповують ліки не у виробника, а у фірм-посередників. Звідси — надвисокі ціни на медичні послуги і ліки. Різниця від закупівельних та продажних цін іде в кишені можновладців;
— через ліквідацію системи диспансеризації охорона здоров’я перестала бути профілактичною і є виключно лікувальною. Реабілітаційна частина охорони здоров’я так само зведена до мінімуму. Тому стрімко зростає захворюваність, особливо на соціально небезпечні хвороби: туберкульоз, гепатити, діабет, серцево–судинні, онкозахворювання, наркоманію. Така державна політика є не тільки вкрай шкідливою, а й зумисною. Профілактична медицина є маловитратною, однак — ефективною; вона не дає великої змоги збагачуватись. Адже чим більше хворих і чим тяжчими є хвороби — тим більша змога здобути нечесні гроші;
— останнім часом руйнують підвалини якісної медичної освіти. У вищих і середніх медичних навчальних закладах готують не рятівників здоров’я і життя людей, а продавців медичних послуг. І теперішня влада також усіма засобами і діями принижує медика мізерною зарплатою, навмисне штовхаючи його на гріх отримати від пацієнтів «подаяння». Влада робить усе, аби медик відійшов від клятви Гіппократа і тим самим наблизився до вчинення кримінального злочину.
Кожен свідомий громадянин України, і в першу чергу той, хто є при владі або має намір до неї прийти, обираючись до Верховної Ради України, має бути чесним перед Богом, людьми і собою. Україна опинилась перед найбільшою загрозою за всі роки незалежності —бути упокореною ворожою державою, втратити свою незалежність і бути знищеною як країна. За цих жахливих обставин реформи в будь-який сфері державного будівництва, навіть вкрай потрібні і першочергові, є неможливими, допоки Україна не переможе ворога. Тому обіцянки чи то урядовців, чи то Президента, чи то кандидатів у народні депутати покращити життя українців зараз — це обман. Однак, держава і суспільство повинні мати рецепти лікування економіки, соціальної сфери, політичної і юридичної систем. Але найпріоритетнішими мають бути рецепти лікування самої системи охорони здоров’я. Тому що без міцного здоров’я громадян, без довготривалого життя людей і без зростання чисельності народу втрачається сенс існування самої держави.
Я переконаний, основними засадами державної політики у сфері охорони здоров’я та надання медичної допомоги мають бути:
=доступна та своєчасна, однакова для всіх за якістю медична допомога;
=належний рівень біобезпеки в країні;
=гідність професії медичного працівника та його участь у формуванні стандартів медичної професії і контролю за їх дотриманням;
=справедливе, прозоре та відповідальне управління системою охорони здоров’я за безумовного впливу громадськості;
=захист права особи на охорону здоров’я та медичну допомогу.
Професія медичного працівника в Україні має базуватись на принципах професійної свободи та самоврядності.
Свобода професії медика — це коли він діє виключно за професійними стандартами; коли він не зазнає неналежного втручання у свою професійну діяльність з боку влади чи громадськості; коли він має вільний доступ до своїх пацієнтів; коли йому гарантовано конфіденційність щодо стосунків зі своїми пацієнтами.
Самоврядність професії медика — це коли професійні самоврядні об’єднання медиків: визначають професійні й етичні стандарти своєї професії; критерії і процедури доступу до своєї професії; ухвалюють рішення стосовно допуску до професії та надають ліцензії на право здійснення медичної практики; притягають до відповідальності медиків за порушення професійних та етичних стандартів; визначають стандарти медичної освіти; акредитують медичні освітні заклади.
За повернення української медицини до Храму своєї професії, на вівтарі якого — клятва Гіппократа, відповідальність несуть разом і лікарі, і пацієнти. А в день виборів і лікарі, і пацієнти — це одне. Тому медик повинен голосувати, прислухаючись до свого сумління, а пацієнт — оцінюючи ставлення до його здоров’я.
* * *
Я ще багато хотів сказати, але завершу тим, що Волинь — це Богом уподобаний край, а її краяни — богомільні люди, які дуже шанують святителя Володимира. За свідченнями вчених, тут була його резиденція. Найбільша святиня України — маленька ікона Володимирської Богоматері, під якою був хрещений князь Володимир, під якою він прозрів, — знаходиться тут, на Волині. І волиняни, і всі українці повинні усвідомити, що Україна нині потребує другого освячення, другого хрещення. Перше сталося за часів Володимира. А друге чиниться самим народом. Народ хрестить свою країну своєю кров’ю. Відлітаючи у Вічність, Небесна сотня і тисячі душ правдивих українців, убитих на війні, своїми крильми струсили пил із лику України. Своїми слізьми матері, сестри і дружини загиблих вмили запльоване обличчя України. І відкрився лик. У золотаво-небесному світлі. Лик Оранти. Лик України. Лик України-Руси.