«Із задоволенням читаю кожен номер «Волині–нової». Стати вашим дописувачем підштовхнула наболіла проблема...
«Із задоволенням читаю кожен номер «Волині–нової». Стати вашим дописувачем підштовхнула наболіла проблема... Родом я із села з багатодітної сім’ї. Маю посвідчення на пільговий проїзд. Для когось — це дрібнички, але для нашої сім’ї, де працює лише мама, то хоча б якась допомога від держави. Отож, на початку жовтня їхала з дому на навчання. Взяла в касі квиток, дочекалася автобуса, хотіла зайти до салону, та водій заявив, що сидячих місць немає, а стоячих він брати не збирається, хоча автобус уже нагадував рукавичку. Звернулася до касирки, щоб вона замінила квиток на наступний рейс. Інший водій, побачивши, що хочу їхати по посвідченню, сказав: «Платіть половину вартості, бо безкоштовно я вас не повезу!». До речі, в автобусі тоді було чимало вільних місць. Знову попрямувала до касирки, яка прогорланила: «Ти чого там стала, рота роззявила! Всі претензії до водіїв!». До Луцька я поїхала наступним рейсом, заплативши повну вартість, і це при тому, що за пільгових пасажирів у кінці року держава повертає гроші перевізникам. Шановні працівники автостанції смт Маневичі, а чи було б вам приємно, якби так зверхньо поводилися й із вашими дітьми?» — запитує обурена читачка. Редакційну пошту читала Анна Карась.
