П’ятеро хлопців увійшли в актовий зал під звуки урочистого маршу через шеренгу школярів початкових класів, які тримали в руках синьо–жовті прапорці...
П’ятеро хлопців увійшли в актовий зал під звуки урочистого маршу через шеренгу школярів початкових класів, які тримали в руках синьо–жовті прапорці... Так зустрічали у луцькій школі № 17 бійців АТО, яких лише на годинку відпустили з госпіталю, де вони заліковують фронтові рани. Хвилювалися всі — діти, вчителі, гості. Хоч таких зустрічей зараз чимало у різних школах, але кожна з них особлива щирістю спілкування та емоціями. Учні читали вірші та дарували власні малюнки і листи, вчителі не могли стримати сльози: «У нас також сини підростають». Солдати неговіркі й знічені, до ролі героїв вони ще не звикли. Згадували місця на Сході України, де виконували бойові завдання, але розповідати про війну і пережите не хотіли, зауваживши, що морально це важко, та й слухачі — учні початкових класів — занадто юні для оповідей про жорстоку правду війни. Воїнам бажали одужання і дякували за захист Вітчизни, а вони просили дітей бути слухняними, старанно вчитися, любити батьків, Україну та школу. Боєць Богдан показав школярам свою першу в житті нагороду — орден «За мужність» ІІІ ступеня. Діти, а серед них — і переселенець із Донецька Артем (на фото), захоплено її оглядали, а воїн побажав їм бути мужніми лише у мирному житті. «Героєм, але позитивним, можна бути і в школі», — додав на прощання. На зустрічі побувала Леся Бондарук.
