В Олега Шопулка із села Боровичі Маневицького району на очах бринять сльози: єдиний порятунок для його 28-річного Дмитра — пересадка донорського органа. Але, на жаль, в Україні через недосконале законодавство трансплантацій майже не проводять, а за кордоном подібні операції коштують непомірно дорого...
В Олега Шопулка із села Боровичі Маневицького району на очах бринять сльози: єдиний порятунок для його 28-річного Дмитра — пересадка донорського органа. Але, на жаль, в Україні через недосконале законодавство трансплантацій майже не проводять, а за кордоном подібні операції коштують непомірно дорого...
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
Для родини Шопулків присуд кардіологів став болючим потрясінням. Міцний, підтягнутий, спортивної статури Дмитро, батькова гордість і надія, ніколи на здоров’я не скаржився. Як і всі хлопці в селі, не цурався фізичної праці, допомагав у господарстві. Закінчивши школу, влаштувався на роботу в Луцьку, був водієм. І до нинішнього літа ніщо не віщувало біди. — Ніколи в хлопця серце не боліло, нічого його не турбувало. Обстежували ж лікарі не один раз і в школі, і при влаштуванні на роботу. Усе було добре. А то раптом з’явилася задишка. Спочатку він не надав тому значення, подумав, що через куріння стало тяжче дихати. Перестав курити. Але за тиждень — тяжкий приступ: так задихався, що міг померти. «Швидка» відвезла у кардіологічне відділення Луцької міської лікарні, звідти скерували в обласну. Але й там нічим не могли допомогти, відправили реанімобілем до Києва, в Інститут серця, — розповідав пригнічений раптовим горем батько. Дістав папку із стосом лікарських висновків, результатів обстежень. Діагноз столичних кардіологів зайняв більш як піваркуша: дилятаційна кардіоміопатія, недостатність мітрального і тристулкового клапанів, шлуночкова екстрасистолічна аритмія, блокада лівої ніжки пучка Гіса… Незрозумілі медичні терміни лікар «переклав» рідним так: «У молодого хлопця серце зношене, як у 80-річного дідуся. Напади гострої лівошлуночкової недостатності по типу серцевої астми — реальна загроза для життя. Будемо якийсь час підтримувати роботу серця завдяки апаратам у реанімації, але ви мусите знати, що без пересадки хворий не виживе…». Щоденно на ліки та процедури треба викладати чималі кошти. А Дмитро в Інституті серця перебуває вже другий місяць. Олега Дмитровича, який досі мусив бути поруч із важкохворим сином, змінила донька. А батько взявся оббивати пороги владних кабінетів, благодійних фондів, підприємств і організацій, прохаючи про допомогу. Найдешевше операція з пересадки серця коштує в Білорусі — 100 тисяч євро. А в деяких європейських кардіологічних клініках — до півмільйона євро. Вартість операцій держава і раніше рідко компенсувала, а тепер і поготів на це нема чого сподіватися. — Нам кажуть, що в країні війна, тисячі поранених учасників АТО… Але ж і мій син має право жити. Йому і тридцяти ще нема. Ніхто не може пояснити, чому розвинулася недуга. Змиритися з тим, що помирає твоя дитина, знаючи, що порятунок можливий, було б гріхом і перед Богом, і перед сином. Тому й просимо допомоги в людей, — тяжко зітхає Олег Дмитрович. Для простої сільської родини 100 тисяч євро — захмарна сума. А в Міністерстві охорони здоров’я виправдовуються: щорічно термінової трансплантації серця потребують понад 2 тисячі українців. У нашій країні подібні операції не проводяться через відсутність реєстру донорських органів, законодавчі неув’язки. А забезпечити коштом бюджету лікування хворих за кордоном держава неспроможна. Відомо, що директор столичного Інституту серця, доктор медичних наук Борис Тодуров уже провів кілька пересадок серця. Але, на жаль, талановитий кардіохірург в Україні має зв’язані руки, тож часто найскладніші операції проводить за кордоном. Рідні уже мали змогу переконатися, що і в нас є багато лікарів-професіоналів. Із вдячністю розповідали про фахівців обласної клінічної лікарні, які супроводжували хворого під час перевезення його реанімобілем до Києва, про спеціалістів Інституту серця, які в будь-яку хвилину готові прийти на допомогу. Але хронічне недофінансування медицини, організаційні, правові проблеми не дають змоги вітчизняним кардіологам реалізувати свої можливості. Тому й шукають наші хворі порятунку в сусідній Білорусі. Не втрачає надії і згорьований Олег Шопулко. Батько просить усіх волинян: відгукніться, допоможіть синові. Кошти можна перерахувати: ПриватБанк, МФО 305299, ОКПО 14360570, рахунок отримувача 29244825509100, для поповнення картки 5168757271618771, Шопулко Олег Дмитрович, 2268614537. n
НАША ДОВІДКА:
Щороку в світі роблять тисячі операцій з пересадки серця. Завдяки створенню ефективних препаратів — імунодепресантів нового покоління, здатних успішно запобігати відторгненню донорських органів, з чужим «мотором» люди живуть уже по 10 — 20 років після трансплантації. Є такі й в Україні. А першу пересадку людського серця здійснив професор Крістіан Барнард 3 грудня 1967 року в госпіталі Кейптауна (ПАР).
На фото: Торік син і батько Шопулки не могли й підозрювати, яке лихо їх чекає.
