У грудні 1989 року, 25 літ тому, ровесники–однополчани довірили йому очолити спілку, яка стала іменуватися обласною організацією ветеранів останнього воєнного призову...
У грудні 1989 року, 25 літ тому, ровесники–однополчани довірили йому очолити спілку, яка стала іменуватися обласною організацією ветеранів останнього воєнного призову... Нащадки нарешті довідалися страшну правду про так звані запасні полки, де волиняни гинули від голоду й холоду, споруджуючи газопровід «Саратов — Москва». Усі ці роки Олександр Тимофійович Багнюк сам не знає спокою й іншим не дає забувати про своїх побратимів, яких у 1991 році в області було понад дві тисячі, а нині залишилося менше 400. Невблаганні роки роблять свою справу. Уже не можуть ветерани, як це було раніше, зібратися на свою конференцію, поїхати делегацією до Саратова, аби пригадати минуле, розповісти, що довелося пережити. Але залишився збірник документів, упорядкований Олександром Багнюком — «Гіркий погляд у минуле», пам’ятний знак на Меморіалі слави, пам’ять у родинах і щира приязнь між ветеранами і керівництвом, профспілковою організацією «Югтрансгаза», представники якого не раз бували на Волині. Тому Олександра Тимофійовича до сліз зворушила телеграма співчуття, надіслана із Саратова, з приводу смерті його сестри Ніни. Настали непрості часи, і саме вони приймають у нас іспит на людяність. А голова ветеранів, попри хвороби й втрати, не дає собі розслабитися. Адже всі його побратими — вже інваліди, тож хоче чимось порадувати їх до Міжнародного дня інваліда. І щоб подякувати всім, хто йому в цьому допомагає, зокрема — благодійному фонду Ігоря Палиці — «Новий Луцьк», ще сам завітав до редакції.
