ЯПОНСЬКА КАЗКА

Вони були щасливими, тому що були Удвох, а це набагато краще, ніж бути поодинці...

Він носив Її на руках, ночами запалював на небі зірки, збудував Дім, щоб Їй було де жити. І всі казали: «Ще б пак! Як його не любити, адже він — ідеал! З таким легко бути щасливою!» А вони слухали всіх і посміхалися, і не говорили нікому, що ідеалом Його зробила Вона — Він не міг бути іншим, адже був поряд із Нею. Це було їхньою маленькою таємницею.
Вона чекала Його, зустрічала і проводжала, зігрівала їхній будинок, щоб Йому там було тепло і затишно. І всі казали: «Ще б пак! Як її не носити на руках, адже вона створена для сім’ї. Не дивно, що він такий щасливий!» А вони тільки сміялися і не говорили нікому, що Вона створена для сім’ї лише удвох із Ним і лише йому може бути добре в Її будинку. Це було їхньою маленькою таємницею.
Він ішов, спотикався, падав, розчаровувався і втомлювався. І всі казали: «Навіщо Він Їй, такий побитий і змучений, адже довкола стільки сильних і впевнених». Але ніхто не знав, що сильнішого від Нього немає нікого на цілім світі, адже вони були РАЗОМ, а отже, і сильнішими за всіх. Це було Її таємницею.
І Вона перев’язувала Йому рани, не спала ночами, сумувала і плакала. І всі казали: «Що він у ній знайшов, адже у неї зморшки й синці під очима. Що йому заважає вибрати молодшу і гарнішу?». Але ніхто не знав, що для Нього Вона була найгарнішою у світі. Хіба може хтось зрівнятися вродою з Тією, яку кохають? Але це було Його таємницею.