ПОСЛИ ДРУЖБИ – ЯБЛУНЕВІ САДИ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.40 € 32.19

ПОСЛИ ДРУЖБИ – ЯБЛУНЕВІ САДИ

Тільки одного дня, минулого четверга, на Волині закладено кілька садів українсько-польської дружби...

Хто не знає древньої легенди про те, як Єва спокусила Адама яблуком. І саме з нього почалася перша любов на землі. Не шукаймо в житті яблук розбрату, а садімо сади любові. Тільки одного дня, минулого четверга, на Волині закладено кілька садів українсько-польської дружби. А в п’ятницю люблінська делегація сусідньої Польщі проклала “яблуневий міст” на східний берег України — в Луганську область.

У ГОЛУБІ ВІКНА ВИШНЕВА ЗАГЛЯДАТИМУТЬ ЧЕРВОНІ МАЛИНІВКИ
Ці нотатки хочеться почати з живої легенди, яку переповів виконуючий обов’язки голови Любомльської райдержадміністрації Святослав Гаврилюк. Коріння його родоводу — за Бугом. Якось скористався нагодою — повіз батька до колиски його дитинства. Тільки ступивши на землю села, де народився, старий чоловік насамперед поцікавився, чи зберігся сад, який він колись посадив? Невдовзі розчулений батько Святослава Євгеновича повертався до машини з великою сумкою яблук зі свого саду. І вже вдома пригощав ними сусідів і всіх переселенців з-за Бугу.
Гірко згадувати, а тим більше писати, що яблуко, на жаль, було символом розбрату між нами, українцями, і найближчими сусідами-поляками. Але скільки ж можна сипати сіль на рани? Треба дати їм спочинок, щоб загоїлись. Пора переходити до любові.
Може настане час і не будемо возити яблук з покинутих садів. Давайте навчимося дарувати яблуневі саджанці нашій спільній землі. Як добре, що така ідея народилася у власного кореспондента “Волині” Анджея Вавринюка. Одного разу завжди дотепний заступник голови обласної ради Василь Струк пожартував: “Я думав, що Анджей — українець і “Волинь” заслала його кореспондентом на Люблінщину”.
Отож минулого четверга у селі Вишневі Любомльського району біля школи було закладено сад українсько-польської дружби. І в тому є велика символіка. На просторому шкільному подвір’ї вишикувались довгі шеренги діток, які не могли дочекатися, коли ж, нарешті, вони посадять свої деревця. Добре, що промовці на мітингу не були багатослівними. Мабуть, найбільше хвилювався головний редактор “Волині” Степан Сачук, бо ж закладали сад в його рідному Вишневі. З такої зворушливої події він подарував вишивані рушники голові сеймику Люблінського воєводства Конраду Ренькасу, Генеральному консулу України в Любліні Івану Грицаку, ініціатору благородної ідеї Анджею Вавринюку. А ще висловив сподівання, що його рідний Вишнів завжди потопатиме у садках.
Наш колега Анджей Вавринюк, учитель за професією, потім зізнався, що провів того першого квітневого дня свій найголовніший урок. Один з вишнівських хлопців з восьмого класу після приємного подивування молодим, розумним і симпатичним головою люблінського сеймику запитав у Анджея: “А як стати Конрадом Ренькасом?”
Анджей не розгубився і також запитав у юного вишнівця:
— Як ти вчишся? Маєш “дванадцятки”?
Хлопчина був чесним. Анджей також відповів усерйоз і жартома: “Ось трохи підтягнешся в оцінках — обов’язково станеш Ренькасом”. Анджей попросив мене: “Якщо будеш писати, передай вітання тому хлопакові, нехай не ображається. Міркую, що він виросте достойним вишнівцем. Але усім треба добре вчитися”.
Коли прощалися з Вишневом, був гарний сонячний день, нас проводжали світлими поглядами голубі вікна поліських хат біля юного шкільного саду. Дороги в життя кожного з нас починаються від порога рідної школи.
ДВА САДИ У СЕЛЬЦІ
Із Вишнева делегації поїхали у село Селець Володимир-Волинського району. Родові коріння голови сеймику Люблінського воєводства Конрада Ренькаса колись вглибилися у княжому волинському місті. І він про це не забуває. Тому й здійснив свою сокровенну мрію: посадити на цій землі сад. Щиро зізнався на мітингу, який відбувся на цілованому весняними вітрами узгірку поблизу Сельця, що ніколи не відчував такого щастя і страху, як у ту мить. Боявся втратити мову, не знав, як знайти потрібні слова. Але Конрад, до його честі, їх знайшов.
До місця урочистості ми проїжджали повз старий селецький сад, котрий давно частує людей яблуками. Тепер тут буде рости ще один, молодий. Родом із Сельця наш колишній заступник головного редактора Микола Прокоп’юк, покійний уже, на жаль. У січні нинішнього року йому виповнилося б 70 років. У світлу пам’ять про доброго колегу усією журналістською братією ми посадили деревця.
У Сельці випало святкувати не лише день народження саду. З’ясувалося, що напередодні у настоятеля місцевого храму отця Олександра народився внук, власні іменини відзначала на Волині Гражина Сулек, яка, власне, й приїхала в Селець, щоб разом посадити яблуневі саджанці, виплекані її руками.
А потім, поклонившись пробудженій сонцем землі, садівники поклонились вічним духовним святиням Зимненського монастиря над річкою Лугою.
У ВЕЛИКОМУ ПОРСЬКУ ЯБЛУК КРАСТИ НЕ БУДУТЬ
У Великий Порськ Ковельського району їхали з якоюсь душевною пересторогою. Там восени позаминулого року був закладений перший новітній сад польсько-української дружби. Побоювались: “А, може, молоді деревця вже розікрали”. Бо живемо у державі, де уміють красти. Та всі дуже зраділи, коли побачили, що сад у Великому Порську росте, ніхто не виніс з нього жодного саджанця.
Поцікавився у голови Ковельської райдержадміністрації Віталія Карп’юка:
— Чому саме у Великому Порську вирішили посадити той перший сад?
Відповів:
— Тут земля хороша і люди дбайливі.
Ото і є найголовніша порада, де треба садити сади.
Між іншим, Віталій Володимирович з гордістю похвалився, що уже має понад півтора гектара власного саду, а цієї весни посадить ще гектар із сином. Щоб ріс сад і для сина.
Подумалось: якби кожен посадив свій сад, то ніхто б не ходив красти яблук до чужого.
15 ТИСЯЧ АВТОГРАФІВ ДОБРА
Природа послала у подарунок на Волинь сонячний, лагідний день, коли садились сади у Вишневі, у Гущі, того ж Любомльського району, у Сельці, Великому Порську... Організатори чітко продумали сценарії. Тепло і щиро, з хлібом-сіллю зустрічали волиняни польських гостей на кордоні і в кожному селі. На мітингах прозвучало немало хвилюючих слів. Не лише Анджей Вавринюк провів того дня свій пам’ятний урок для вишнівських школярів. Пані Гражина Сулек і пан Вольдемар Невєдомські, які вирощують і постачають саджанці для всієї Європи, наглядно демонстрували своє мистецтво творіння саду, власним досвідом поділився і Генеральний консул України в Любліні, уродженець сонячного Закарпаття Іван Грицак.А деревця спільних садів дружби зігріли теплом своїх рук і сердець голова сеймику Люблінського воєводства Конрад Ренькас, віце-маршалок Агнєшка Коваль, директор департаменту культури маршалковського уряду Любліна Йозеф Потеруха, заступник голови Волинської облдержадміністрації Олександр Симінський, заступник голови облради Василь Струк, керівники районів, сільгосппідприємств, сільські голови, журналісти, учителі і учні... Усіх назвати поіменно просто неможливо. За неповних два роки доброчинної і благодійної садівничої акції на Волині висаджено 15 тисяч польських саджанців.
Святослав КРЕЩУК.
Фото Миколи ЗІНЧУКА.