ПЕРЕМАГАТИ МАЄМО І НА КУЛЬТУРНОМУ ФРОНТІ

Чим переймалася і з чого дивувалася минулого тижня редактор відділу культури газети «Волинь-нова» Ярослава ТИМОЩУК...

…ЯК ВОЛИНСЬКИЙ ХЛОПЧИК СТАВ ЗІРКОЮ У ЄВРОПІ
«Війна закінчиться, Макс почне ходити, а коли заговорить, то відразу віршами», — усміхається пані Світлана Косинець.
Ми писали нещодавно про цю сильну жінку і її дворічного сина, хворого на ДЦП. Разом вони малюють і виставляють роботи на благодійних аукціонах. Коли їду часом повз їхній будинок, то загадую собі: якщо побачу Світлану й Максима (вони щодня катаються на гойдалці поблизу дому, і хлопчикова блакитна курточка стає тоді схожа на рухливу хмаринку), то станеться щось хороше.
Після нашого знайомства Світлана регулярно сповіщає добрі новини: написала оповідання, нова партія в’язаних ангеликів летить на схід, передала обереги для Дмитра Яроша, телебачення проситься в гості, один лікар запропонував допомогу, а малюнки відправляють на благодійні виставки до Європи. Картини Косинців мали вирушити в тур Варшавою, Парижем та Римом, але до вічного міста так і не доїхали, бо викликали ажіотаж у французів. У місцевому товаристві української діаспори переклали статтю про волинську сім’ю й поширили цю історію поміж присутніми на виставці.
Коли я дивуюся, звідки в Світлани стільки настрою і світла, якими вона ділиться через свої із сином творіння, вона відповідає: «А що ж тут такого? Взяли — та й зробили». А коли в мене гаснуть сили, згадую про неї — і вже нема як опускати руки.
Їхня історія схожа на захопливу казку, в якій до щастя треба йти звивистою дорогою. Я вірю, що імпульсів добра, які жінка розсилає світом, повертається до неї в кілька разів більше. І чим більше хороших людей вболіватимуть за цю сім’ю, тим швидше Максимко стане на ноги і заговорить віршами.

… ЧОМУ В ВІЙНУ НЕ ОБІЙТИСЯ БЕЗ КОНЦЕРТІВ
Минулого тижня із задоволенням сходила на два концерти: гурту «Веремій» і сестер Тельнюк. Потім гортаю «Фейсбук», а там один товариш прокоментував докірливо кілька світлин із заходу, що відбувався в клубі: «Як ви можете — в країні війна, а ви розважаєтеся». Зайшла дискусія про байдужість, а потім почали рахувати, що можна було купити для солдатів за «протринькані» гроші. Я знаю людей із цих фотографій — важко запідозрити, що вони стоять осторонь. Та й сама тональність допису така, наче авторові захотілося виміряти, в кого співчуття більше.
Замість порівнювати «бронежилет чи книжка», треба думати, як би нас вистачало і на те, й на інше. Музичні та літературні події потрібні не лише тому, що на них збирають кошти на АТО — ці пісні й вірші цінні самі по собі, а також є нашим захистом.
Наших сил нині має вистачати на два фронти: воєнний і культурний. Щоб не сумніватися, можна поглянути на світову карту цінностей і придивитися, де там Україна. Ця мапа зображена на обкладинці книжки історика Ярослава Грицака «Життя, смерть і інші неприємності» (на фото). Країни на цій карті розташовуються на шкалах залежно від того, які в них цінності переважають. Україна дещо зсунулася з позначки «виживання» у бік «самореалізації» в 2005 році, під час Помаранчевої революції. Себто людям стали важливі не лише базові потреби, а й саморозвиток, права й свободи. Ще чималий шлях належить пройти до верхнього правого кутика, де розташовані найрозвиненіші країни Європи, але напрям руху принаймні задано. Щоб не повертатися назад, слід зробити неймовірний шпагат між виживанням і реалізацією, подбати і про комфортний сон солдата, і про корисну книжку для себе.

…ВОЛОНТЕРКОЮ, ЯКА НЕ ХОТІЛА НАЗИВАТИ СВОГО ІМЕНІ
Аня зі своєю мамою ночами сортують сухпайки для солдатів. За один підхід через їхні руки проходить по 200 таких пакуночків. Також вони збирають теплий одяг на передову.
Напередодні Дня волонтера я вирішила записати інтерв’ю з дівчиною, але вона не погодилася фотографуватися, заявила, що то не така вже й велика праця і навіть своє прізвище назвала неохоче. «Хтось робить набагато більше, ніж я», — каже Аня. Їй 24 роки. У вільний час ходить на карате і займається волонтерством в ініціативній групі «Волинський тиловик». «Коли прийшла допомагати, в мене очі загорілися від подиву: скільки є людей, які не можуть підтримати бійців фінансово, але готові робити щось своїми руками», — ділиться враженнями. Вона потрапила під скорочення на фірмі, де працювала, і шукати нову роботу трохи складно.
Ще Аня ходить на курси військової підготовки, та про це також розповідає скромно: «Я не говорю подружкам, як це круто — вміти стріляти, і не фотографуюся з автоматом для соцмереж. Просто знаю, що ці навички можуть мені знадобитися».
Наші волонтери знають найнеймовірніші назви медичних препаратів і вміють за день зібрати гроші на теплі комбінезони для солдатів. Коли війна закінчиться, на їхні сильні плечі ляже ще чимало роботи. А тим часом кожен із нас може приєднатися до добрих справ і трохи волонтерити.

…ЩО ЗМІНИЛОСЯ ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ?
Днями керівник громадської організації «Автомайдан України» Олег Бондарук написав у «Фейсбуці», що обласна адміністрація запропонувала їм для волонтерства занедбаний підвал. «У мене відняло мову, коли побачив, що таке приміщення місцеві вельможі вважають придатним для роботи». На відео, яке зняв чоловік, видно занедбану будівлю із вибитими вікнами і дверима та підлогою, встеленою сміттям. У неопалюваному приміщенні продукти замерзатимуть, та й сортувати їх потрібно.
Уже понад півроку активісти шукають приміщення для збереження речей та продуктів, що збирають на АТО, і пишуть відповідні звернення в облдержадміністрацію, яка має сприяти волонтерам. Склад поки що облаштували в гаражі.
«Це вершина безглуздості. Там немає ні дверей, ні вікон. Я сприйняв це за образу. Невже «Автомайдан України» не заслужив кращих умов для роботи, яку повинні виконувати ті, хто називає себе владою?» — обурюється чоловік.
На це в облдержадміністрації відповіли, що їх звинувачують даремно. «Вважаємо за потрібне повідомити, що облдержадміністрація не є власником, розпорядником чи балансоутримувачем майна (будівель і споруд), а відтак не має права надавати представникам будь-якої громадської чи волонтерської організації жодного приміщення. Аби виконувати покладені на неї функції, облдержадміністрація орендує приміщення, зокрема, частину будинку обласної ради у Луцьку», — заявили у прес-службі ОДА.
Також зазначили, що обласний очільник підтримує ініціативи волонтерів: «Понад 40 млн грн обласна влада спільно з волонтерами спрямувала на потреби військових».
…Через рік від початку Євромайдану друзі пригадують, як у ніч із 10 на 11 грудня вперше за багато століть почули тривожний дзвін Михайлівського собору. Відтоді українці пережили чимало подій, після яких здавалося: ми вже ніколи не будемо такими, як раніше, ця зима змінила нас назавжди. Однак пройшло не так багато часу, щоб стало ясно: змінилися ті, хто мав таке бажання й потребував перетворень. І, крім зовнішнього ворога, їм ще належить боротися з внутрішніми подразниками.