Чим переймалася і з чого дивувалася минулого тижня менеджер відділу реклами і маркетингу газети «Волинь-нова» Олеся БАНАДА...
Чим переймалася і з чого дивувалася минулого тижня менеджер відділу реклами і маркетингу газети «Волинь-нова» Олеся БАНАДА
… ПІДСТУПНІСТЮ ДЕТЕКТОРА БРЕХНІ Знайома цього року закінчила університет і здобула спеціальність фінансиста. У Наталі – червоний диплом, магістратура. Цікавлюся, чи легко було знайти роботу. Відповідає, що ще не знайшла. Проте планує залишатися в Києві, тому активно ходить на співбесіди у столичні банки. Але вже перша така зустріч стала для неї справжнім першим ляпасом. Спочатку її змусили дуже довго чекати. Потім панянка, що проводила співбесіду, переглянула Наталчині документи і запитала: — Де ви живете? — Поки що в гуртожитку, – відповіла Наталя. — А далі?. —Найматиму квартиру… — Не розумію, як можна так жити?! – раптом закипіла панянка. – Це ж усе не твоє! У ванній хтось до тебе мився, спав у тому ліжку… Убожество! Кашшшмарр… … Не втямки столичним панянкам, які звикли до розкоші і товстеньких батьківських гаманців, що для того, щоб придбати житло, вчорашній студентці із райцентру треба спочатку влаштуватися на роботу і заробити гроші. Наталя вже почала сумніватися, що обрала правильну професію. Особливо після випадку, коли через кілька днів роботи в київському банку звільнили її одногрупника Сашка. Річ у тім, що хлопця перевірили на детекторі брехні. Його запитали: «Чи вкрали ви у банку 700 гривень?». «Ні». «Відповідь неправильна». Сашка, скромного і порядного, який не те щоб вкрасти – в університеті й списати не вмів, звільнили, ні в чому не розібравшись. Важко нашим студентам, які, окрилені успіхами у навчанні, мріють про престижну хорошу роботу, а натомість опиняються на задвірках. Як стерпіти молодій людині такі знущання на своєму першому в житті старті і набратися сил знову постукати в двері чергового роботодавця?
… ЖАДІБНІСТЮ ДОРОСЛИХ ДЯДЕЧОК І ТІТОНЬОК Обожнюю гуляти зі своїм синочком на свіжому повітрі. Часто ми з подругами–мамами збираємося разом і робимо «рейди» дитячими майданчиками, адже малята завжди люблять щось новеньке і цікаве. Заглянули і в один із дворів на вулиці Кравчука. Одразу здивувало, що, попри чудову погоду, там ніхто не гуляв. І тут у мене аж мову відняло: на стіні гаража, що притулився до майданчика, зяніє агресивний напис: «Двір – тільки для дітей із нашого будинку! Всі інші – в свої двори!». І під ним – «Слава Україні!». Невже справді автор цього «писання» вважає гідним приплітати до такого нікчемного тексту національне вітання? Чомусь одразу захотілося взяти балончик із фарбою та дописати «Ганьба скнарам!». Вирішили не відставати від «продвинутих» батьків і жителі ще одного сусіднього будинку. У дворі на ні в чому не винній берізці, на корінні якої приліпили смітник, грубезною мотузкою прив’язали табличку з аналогічним написом. Якби мала б у кишені розкладного ножа, точно перерізала б мотузку, щоб ганебна табличка впала туди, де їй і місце – у смітник. З якого це часу будь–хто може привласнювати прибудинкову територію? Невже знахабнілим батькам, які закопали на майданчику кілька коліс та зробили пальму з пластикових пляшок, шкода, щоб там побавились інші малюки? Пригадую своє дитинство. До нашої хати завжди збиралися усі сусідські діти. Взимку, коли на подвір’ї замерзала невеличка копанка, тато влаштовував справжні юніорські хокейні змагання. Робив дерев’яні шайби, вистругував ключки не лише нам з братом, а щоб вистачило усім діткам, які захочуть зіграти на нашому катку хокей. Тато ніколи не зачиняв воріт, не гримав на наших друзів. Навпаки, він завжди вчив ділитися і казав, що гуртом гратися веселіше. Не дивно, що його, тепер уже дідуся, люблять і поважають усі місцеві дітлахи. Дуже прикро, що люди в місті такі закриті і непривітні. Може, вони бояться, що дворічний малюк поцупить у них гойдалку чи зламає спускову гірку? А ще гірше, що з майданчика проганяють саме малих дітей і ніде нема таблички, що двір – не для алкоголіків, які люблять засісти на лавочках і пускати хмари з суміші цигаркового диму і перегару на пісочницю, не для дамочок і джентльменів, які виводять своїх величезних псів без намордників справляти на газончику природну потребу… Сучасні діти дуже часто стають заручниками телевізора чи комп’ютера, не хочуть навіть слухати, що на вулиці можна провести час набагато цікавіше, ніж у віртуальному світі. А починається усе з батьків, які не вчать ділитися, товаришувати із дітьми з сусідніх будинків, а ще змалечку власноруч відгороджують свою дитину від світу, зачиняючи її в тісній, але таки своїй клітці зі своєю пісочницею і своїми нудними іграшками.
…ЧУДО-ЗАСОБАМИ ДЛЯ СХУДНЕННЯ Балакаємо з мамою–свекрухою на кухні. «Скоро Новий рік, не завадило б і кілька кілограмів скинути», – міркую. «Я б теж хотіла», – радіє мама. – «До речі, нещодавно бачила в одній газеті цікаву річ». Мама йде до своєї кімнати і за хвильку повертається зі статтею про чарівну зелену каву. Читаю: натуральна, за тиждень – мінус чотири кілограми, вага не повертається, без дієт і спорту, всього 99 гривень… Фантастика! Негайно купувати! Стоп. А тепер вмикаємо логіку. Це ж нереально. А куди стільки кілограмів подінуться? А тепер вмикаємо інтернет. Шукаємо – зелена кава, відгуки. Ну, звичайно! Черговий «розвод». Як і багато розрекламованих диво–засобів для схуднення. Для впевненості консультуюся з подругою Інною. Вона – лікар–ендоскопіст, тож про схуднення знає чимало. Інна посміхається: «Такими засобами проблему не вирішиш. Навіть якщо вдасться раптово скинути вагу, то ще раптовіше вона повернеться назад. Побільше рухатися плюс хоча б півтора літра чистої води в день мінус дуже калорійну їжу та пізню вечерю – ось запорука стрункості». На жаль, ми часто не хочемо бачити крізь призму бажаного очевидне. Так і «ведемося» на банальні «розводи», бо не можемо перебороти власну лінь. Можливо, комусь і допоможе черговий засіб, ставши своєрідним плацебо, але більшість людей казатимуть, що перепробували все і нічого не допомагає. І, як завжди, забуватимуть про головне – спорт і дієту. Не зле пройтися пішки на роботу, замість ліфта піднятися сходами, на вихідних вибратися на природу, а не в кафе. І тоді не доведеться витрачати так нелегко зароблених грошей на неефективні засоби для лінивих.
…ВІДСТАВКОЮ ДІДА МОРОЗА Приглядаючи на ринку «миколайчиків» для похресників, мимоволі стала свідком дуже цікавої розмови. Хлопчик років восьми роздивлявся машину на радіокеруванні. «Мамо, я попрошу таку в Діда Мороза». Молода жінка, що явно стежить за останніми новинами, делікатно натякнула синові, що цього року Дід Мороз до діток приходити не буде, лише Святий Миколай. «Ти що, не знаєш? – обурився хлопчик. – Це ж зовсім інше. Миколай кладе подарунок під подушку ще 19 грудня, а Дід Мороз – під ялинку 1 січня! Про мене Дід Мороз ще жодного разу не забував. Якщо він справжній і це не ти, то обов’язково прийде і цього року. Я ж добре вчився і був слухняним». Як правильно відповісти у цій ситуації? Пофантазувати: Дід Мороз пішов на пенсію, помер чи поїхав за полярне коло? Як пояснити дитині, яка вірить у добру новорічну казку, що наші політики відправили Діда Мороза у відставку? Чи подумали вони про психіку малюків і про те, як вплине на їхній світогляд звістка про зникнення улюбленого «Червоного носа»? Є в нашій мові явище – гіперпуризм. Це коли до давно звичних слів, але запозичених, підбирають абсолютно неоковирні штучні відповідники. Звичайно, може комусь добре ходити і під розчепіркою, але нормальним людям все-таки краще ховатися від дощу під парасолькою. Так само ж і з Дідом Морозом. Він у нас на кожному новорічному ранку добрий, справедливий, щедрий. Він прижився до нашої культури і став її частиною. Невже варто його так жорстоко політизувати і відрікатися від старенького? Це ж і віршів без Діда Мороза зовсім мало, і пісень для хороводів біля ялинки. Без нього нема Нового року. І нехай до когось у святкові дні приходить Санта Клаус, до когось – Дід Мороз і Снігуронька, а я і досі, коли вже сама стала мамою, чекаю спочатку Святого Миколая, а через трішки – Діда Мороза.
