У мирному житті Аня Коршунова (на фото) — менеджер однієї з фірм. Вона — молода мама і турботлива донька. Але почуття обов’язку поред тими, хто на війні, змусило молоду жінку «переселитися» у Ковельський центр допомоги 51-й ОМБР, де вона підпряглася до пошуку бійців, які не виходять на зв’язок, вважаються зниклими безвісти, а ще — стала спеціалістом із приготування борщових наборів...
У мирному житті Аня Коршунова (на фото) — менеджер однієї з фірм. Вона — молода мама і турботлива донька. Але почуття обов’язку поред тими, хто на війні, змусило молоду жінку «переселитися» у Ковельський центр допомоги 51-й ОМБР, де вона підпряглася до пошуку бійців, які не виходять на зв’язок, вважаються зниклими безвісти, а ще — стала спеціалістом із приготування борщових наборів
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
Стіни у центрі обвішані картами України. Якщо придивитися, можна зауважити кружечки, якими обведені окремі населені пункти Луганської і Донецької областей, де тривали найзапекліші бойові сутички, де відбувалися найтрагічніші для 51–ї бригади події. — Карти в нас — не дизайнерський прийом в оформленні приміщення, вони необхідні для роботи. Відстежуємо переміщення бригад, окремих підрозділів, де служать наші хлопці, щоб зрозуміти, де вони могли опинитися в той чи інший момент. Інформацію збираємо по крупинці: розпитуємо бійців, які вертаються з АТО пораненими, які приходять з полону чи у відпустки. Пік напруги був у вересні, коли складали списки тих, хто не давав про себе знати. І коли вдавалося когось із хлопців знайти живим, це було найбільше свято, — розповідає Аня, зауваживши, що за останній час кількість людей, які стали їй рідними, суттєво зросла. Зараз у списках волонтерів 40 прізвищ бійців, слідочки яких досі шукають, а на початку таких було 62. Звертаються люди і з багатьох інших областей. «Породичалася» Аня з мамою і дружиною Максима Анікіна з Миколаєва, який тривалий час не виходить на зв’язок, і експертиза ДНК не прояснила ситуацію. От і сьогодні жінки знову телефонували. А наша співрозмовниця зізнається: — Після такого спілкування я довго не можу заспокоїтись, а щоб на серці стало легше — пишу вірші. Та процитувати навіть першу строфу не встигає. Доводиться переключатися на прозу, бо принесли овочі. Аня Коршунова також відповідальна за роботу під кодовою назвою «Борщ для бійця». Бурячки, моркву, капусту, цибулю люди привозять з сіл. Сформувалася команда помічників, які усе те миють, нарізають. Дехто сушить удома, у кого нема змоги — приносить у центр, тут є дві подаровані підприємцем сушки. Аня показує нам готовий борщовий набір, до пакета прикріплений і тюбик з томатною заправкою, і згорточок зі спеціями. Її пильне око зразу зауважує «недокомплект»: «Лавровий листок покласти забули». Біжить виправляти недогляд. Повернувшись, хвалиться: — 21 набір на 201 літр гарячої страви уже відправили хлопцям з першого батальйону «Волинь». І знову маємо стільки ж. Дуже багато допомагає в цій роботі священик із села Миляновичі, разом із матушкою вони організували прихожан: господині приносять натерті овочі, а сушать їх у сушарні для дощок. Привезли нам кілька мішків із сировиною для борщових наборів. І сало з часничком змелене передаємо хлопцям для бутербродів. Теж фасуємо, 20 півкілограмових пакетів пішло з останньою машиною на Дебальцеве. Люди приносять сало у банках, а мама одного з бійців, звільненого з полону, допомагає готувати цю смакоту. Часто Аня приходить у центр із 5-річним синочком. Є тут і значно молодші «помічники» — діти волонтерів. Працюють усі дуже дружно. Чи машини вантажити, чи пакувати речі, продукти — рук вистачає. І атмосфера завжди щира і тепла. «Без цієї роботи я вже й не уявляю свого життя», — каже Анна Коршунова.
