«Колись вірменин Параджанов зняв фільм, який став символом українців, – «Тіні забутих предків». Сьогодні вірменин Нігоян віддав життя, яке стало символом України» – так заявив рік тому відомий музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук...
«Колись вірменин Параджанов зняв фільм, який став символом українців, – «Тіні забутих предків». Сьогодні вірменин Нігоян віддав життя, яке стало символом України» – так заявив рік тому відомий музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук
22 січня 2013 року о 6–й ранку беркутівська куля на київській вулиці Грушевського обірвала життя 20–літнього Сергія Нігояна. Він став першим із Небесної сотні… Уже через три години смертельна куля вписала до кривавого списку жертв режиму Януковича 25–річного білоруса Михайла Жизневського… І того ж дня знайшли закатованим 50–річного майданівця зі Львова Юрія Вербицького… Найболючіше, що вже минув рік, а убивць Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Юрія Вербицького та всієї Небесної сотні досі не розшукали й не покарали. Єдине, на що спромоглася нова влада, — це нагородити Героїв Небесної сотні званням Герой України. Але Михайлові Жизневському його не надали. Через те, що мав білоруське, а не українське громадянство… Хоч усім і так зрозуміло: душею він був Українцем і віддав Україні найдорожче — своє життя.
«КУДИ МЕНІ ПОДАТИСЬ, ЩОБ КУЛЮ СНАЙПЕРА В СВОЇХ ГРУДЯХ СХОВАТИ?..» Материнська посвята Небесній сотні
Анна РОМАНЕНЧУК
Синочку мій! Ось випрала сорочку і хліб тобі спекла, Принесла на Майдан, а там тебе… нема. Сказали — голубом у небо полетів… Там голубів бракує? Чи сам так захотів? Як жити далі? Як? Куди мені податись, Щоб кулю снайпера в своїх грудях сховати Та в серденько твоє вдихнути знов життя… Аби для тебе знов розквітла ця земля, Де в ранішній росі збирав для мене квіти — Волошки, вітром вишиті, дощем умиті. Всі заздрили мені — Він наче янгол Божий, Душа у нього синьоптаха — він все може… О сину мій, о голубе мій любий! Великим болем спечені твої затислі губи… Там мала бути я, а я — сиділа вдома… Поспи, мій хлопчику, поспи, це тільки втома. Прокинешся, тоді-то ми Різдво Христове В родині відсвяткуємо — все на столі готове. Різдво, що цьогоріч ті нелюди украли, Що кров людську замість вина зухвало смакували… Та Бог суддя… а ми сватів зашлем — і буде свято. І станеш ти коханим чоловіком, любим татом… Мовчиш так намертво? Я також замовкаю Й до ніг Пречистої Святої уклякаю: Тебе, мій любий синку, відпускаю В Господнє військо, до святого Михаїла. Хай сонце віднесе твої скривавлені вітрила В небесну благодать, а я — так і не названа бабуся — Побавлю ненароджених онуків і зберуся, Щоб викрикнуть до нелюдів і люду свого, Що жоден трон не варт життя людського!!! Я вірю, синку, що Небесна вічна сотня На нашу землю скине пригорщами сонце. Все оживе, розквітне і воскресне І всі увірують в святе і чесне. І в Бога ввірують, як я, бо ті могили На ранах сивого Дніпра ураз всіх іншими зробили…
«ДОЖИВИТЕ ЗА НАС»
Василь ЗИМА Доживите за нас По минуте, по вздоху каждый, По удару сердечному, по поцелую, по сну, Мы бы сами еще, только мы не смогли однажды Бросить девчонку трупы тащить одну… Долюбите за нас. Наших маму, детей, невесту, Додарите цветы, доскажите ребенку стих, Мы и сами бы… Правда, стоять не смогли на месте, Когда прыгнул под пули этот юный, красивый псих…. Доскажите за нас. Не молчите, хотя бы слово.. Ведь наврут, наворотят, перепишут и там, и тут, Мы могли бы без вас, просто пули летели снова И хлестали по нас, выбирая, кого убъют… Дорастите до нас. Понемногу, по милипрозренью, Дотянитесь до плеч, ухватитесь за них сильней, Мы могли бы стоять, но от снайпера нет спасенья, Нас спасал только Бог и пробитые спины друзей… Вы увидите нас, замерев на Майдане… это Не живые идут… это мы, опустив щиты, Возвращаемся к вам, отогнав озверевший «Беркут», Чтоб навеки занять на Майдане свои посты… 22.02.2014
