ЯКІ ЦІЛІ ПЕРЕСЛІДУЄ ПЕРЕРОЗПОДІЛ ВЛАДИ? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

ЯКІ ЦІЛІ ПЕРЕСЛІДУЄ ПЕРЕРОЗПОДІЛ ВЛАДИ?

Політреформа нам потрібна в інтересах всієї країни і народу, а не для задоволення амбіцій політиків

Політреформа нам потрібна в інтересах всієї країни і народу, а не для задоволення амбіцій політиків
У сучасному світі, як правило, люди живуть краще не там, де ліпші природні умови, а там, де вищий рівень організації суспільства, який у свою чергу вищий там, де більш ефективна його організуюча сила, тобто влада. Звичайно, ідеальної влади немає, хоч би через те, що ніде у світі сьогодні немає політики без інтриг та обману, як і реформ без помилок. Але в усьому є певні межі, і там, де політики їх не переступають, населення живе в більш-менш нормальних умовах, і навпаки.
В Україні маємо те, що маємо: земний рай для шахраїв і бандитів та пекло – для цивілізованої людини, бо меж у нинішніх політиків, схоже, немає ніяких. Виросло покоління політиків – не творців, а майстерних шахраїв, клоунів, рвачів: вибори, самозакоханість, торгівля державними посадами, суспільними цінностями, людськими долями, суто “шкурні” питання – і нічого святого.
Сьогодні політики об’єднуються в партії, блоки, фракції, коаліції здебільшого не навколо ідеї, як поліпшити умови життя і розвитку країни, а за шахрайськими принципами навколо боротьби за різного роду “халяви”, “месій”, ненависті та грі на людських почуттях. Унаслідок і ліві, і праві, і центристи, і влада, і опозиція шукають поліпшення ситуації зовсім не там, де треба, а навпаки – там, де її ще більше можна заплутати та ускладнити, – у перерозподілі повноважень влади. Спроба поліпшити ситуацію тільки шляхом перерозподілу повноважень влади, у нинішніх умовах, – це не тільки утопія, а й самообман тих політиків, які продукують такі ідеї.
Та нинішнє покоління українських політиків настільки захопилося і захопило все суспільство боротьбою за перерозподіл власності і влади, що, схоже, зовсім переплутало, для чого існує влада: заради святої роботи для суспільства чи навпаки – суспільство існує заради влади, а остання для самозбагачення та розваг політиків?! Адже жодна партія або інший суб’єкт зі складу політичної еліти сьогодні навіть спроб не робить, щоб визначити головні проблеми суспільства, не кажучи вже про реальну програму та її реалізацію.
І так від виборів до виборів, від лозунгу до лозунгу, а успіхи від реформ, як квіти на могилах. Де ще в мирний час можна побачити стільки сумних, зневірених очей у колись веселих, добрих та співучих людей, як не в Україні?!
Для того, щоб вийти з цього глухого кута, в країні дійсно потрібна політреформа. Але щоб життя було кращим не тільки для політиків, а й для народу, для справжнього підвищення ефективності роботи влади та наведення елементарного порядку в країні, основним завданням (коренем, метою, сенсом) політичної реформи повинно стати установлення порядку визначення та вирішення головних актуальних проблем суспільства, а не як поділити політичні, економічні, інформаційні монополії і владні посади, як сьогодні.
Політреформа має суттєво змінити роль і функції влади, партій та інших політичних інституцій у суспільстві. Влада не має бути клубом для розваг, самозбагаченням політичних сект і кланів, як сьогодні, а має виконувати святу роль творця, генератора всього прогресивного та ефективного організатора суспільства. А партії не повинні бути політичними сектами, бандами чи кланами для боротьби за “шкурні” інтереси, як сьогодні, а носіями та втілювачами прогресивних ідеологій, спрямованих на поліпшення умов життя всієї країни.
Для цього необхідно запровадити такий механізм роботи влади, який змушував би політиків вирішувати суспільні проблеми, а не робити те, що їм хочеться, до чого спонукають їхні інстинкти. Цей механізм має страхувати від потрапляння до влади випадкових людей, а у разі коли цього не вдалося уникнути, не давати можливості діяти на емоціях, як сьогодні, та завдавати країні шкоди.
Отже, для виведення країни з темноти і хаосу та наведення елементарного порядку в країні реформу необхідно розпочинати з установлення порядку визначення та вирішення головних актуальних проблем суспільства, тобто проблем, від яких йдуть усі інші проблеми. І цей порядок, ця робота, повинні завжди бути на першому місці. Усі інші питання, у тому числі такі спірні, як президентська чи парламентська республіка, розподіл повноважень, порядок виборів тощо, повинні бути підпорядковані першому залежно від того, які головні суспільні проблеми і яким чином необхідно вирішувати, який спектр політичних сил та яка реальна ситуація в країні.
Коротко, на наш погляд, суть цього порядку має полягати ось у чому.
1. Прем’єр-міністр України визначає основну суспільну мету, перелік проблем, які необхідно розв’язати для її досягнення, узгоджує з Президентом України та подає їх на погодження до Верховної Ради України. До головних проблем можна додати перелік актуальних похідних проблем і поточних завдань, а також негативних тенденцій, які доцільно усунути, та позитивних тенденцій, які доцільно закріпити.
2. Верховна Рада України розглядає зазначений перелік та у разі доцільності включає до нього додатково визначений свій перелік проблем. Головних із них повинно бути не більше десяти.
3. Після узгодження суспільної мети і проблем прем’єр-міністр підбирає кадри для їх розв’язання та надає їм відповідні доручення, які мають діяти за аналогічною схемою.
4. Кабінет Міністрів на основі пропозицій органів влади узгоджує проект програми – з алгоритмами щодо розв’язання кожної проблеми та подає її на погодження до Верховної Ради. Погоджена і затверджена програма має бути основним документом роботи всіх органів влади.
5. Президент України та Верховна Рада України раз на рік, а прем’єр-міністр України раз на півроку звітують перед громадськістю про результати реалізації основної суспільної мети та розв’язання кожного з пунктів визначених головних проблем, що корисного для країни зроблено особисто кожним з них на відповідній посаді, а у разі недовиконання – про причини (перешкоди, помилки тощо), основні додаткові рішення, які приймалися або будуть прийматися для виправлення ситуації.
Звіт доцільно проводити у три етапи – усно перед народом через ЗМІ; письмово та усно, відповідаючи на офіційно поставлені запитання представників ЗМІ; письмово та усно, відповідаючи на офіційно поставлені запитання представників офіційної опозиції. Звітувати за аналогічними схемами повинні й інші центральні та місцеві органи влади, опозиція, партії тощо: що зроблено корисного для суспільства відповідною організацією та на відповідній посаді.
На основі зазначеного має бути розроблено порядок роботи всіх органів влади, до самої нижньої її ланки. Суть та основні принципи запропонованого порядку доцільно закріпити конституційною нормою, а конкретний порядок – законом.
У разі затвердження такого порядку на його виконання буде прийнята і реалізована справжня програма розвитку країни, на відміну від сьогоднішніх наборів лозунгів, які називають програмами. Адже в такій програмі обов’язково буде названо всі головні суспільні проблеми, а ще важливіше, не тільки названо, а й розроблено алгоритми розв’язання кожної з них та забезпечено ефективний суспільний контроль їх виконання.
Реалізація зазначених пропозицій переведе увагу та напрями дій політичних сил із дикої, руйнівної боротьби за різного роду “халяви” на корисну для суспільства працю, створить на політичному рівні стабільну, творчу і спокійну атмосферу, суттєво підвищить рівень ефективності роботи влади та принесе задоволення для всіх політиків здорового глузду. Адже у разі запровадження такого порядку закінчиться кадрова чехарда, бо кадри будуть підбиратися для виконання суспільно корисної роботи, а не так, як сьогодні – по квотах від кланів та політичних сект – влада змушена буде вирішувати суспільні, а не кланові та “шкурні” проблеми, нести суспільну відповідальність, а не кланову, як сьогодні.
Зазначений порядок усуне сьогоднішній хаос у законодавстві, буде компасом для прийняття інших законів, гарантією безумовного їх виконання, у тому числі Конституції України, і взагалі – ключем до налагодження порядку в країні.
Сьогодні за відсутності відповідного порядку суспільні проблеми, хоч і намагаються якось розв’язувати, але не головні, а другорядні. Але ж братися за похідні проблеми, як це робиться сьогодні, навіть такі благородні та соціально важливі, як подолання бідності, та ще й хаотично, не розв’язавши головні проблеми, все одно, що тинькувати будинок, який розвалюється. А у разі затвердження зазначеного порядку на його виконання має бути розроблена та погоджена справжня програма щодо поліпшення ситуації в країні – конкретна чітка суспільна мета, перелік насущних суспільних проблем та алгоритм їх розв’язання.
Коротко, на наш погляд, її суть сьогодні має полягати ось у чому.
Основна суспільна мета сьогодення – це створення максимально сприятливих умов для цивілізованої людини та постійне їх поліпшення відповідно до вимог часу і реального рівня. Сьогодні ж у нас в країні рай для шахраїв та пекло для цивілізованої людини, а потрібно зробити, щоб усе було навпаки.
Перелік головних проблем, які необхідно розв’язати для її реалізації сьогодні, орієнтовно має бути таким:
1) ефективна для суспільства робота органів влади;
2) безумовне виконання законів, договорів тощо;
3) суспільно ефективна конкуренція;
4) сприятливі умови для суспільно корисної праці та економічного зростання;
5) ефективне використання всіх видів ресурсів;
6) гармонійний розвиток усіх поколінь суспільства та сфер суспільного життя;
7) заміна культу ідеології руйнівної боротьби навколо “халяви” і ненависті ідеологією єднання навколо творчості і добра.
Мабуть, у цій статті немає ні сенсу, ні тим більше можливостей детально обґрунтовувати міркування щодо розв’язання всіх проблем. Крім того, як реалізувати ту чи іншу пропозицію, знають відповідні спеціалісти, адже у розв’язанні тієї чи іншої проблеми накопичено великий світовий і вітчизняний досвід – була б політична воля! А тому наведемо лише ключові, найбільш важливі, на наш погляд, елементи.
Спочатку необхідно розробити алгоритми, поклавши їх схеми в основні закони, які були б базовими та гарантією безумовного виконання всіх законодавчих актів. Як свідчить системний аналіз, такими законами сьогодні мають бути: основний закон про порядок визначення та вирішення суспільних проблем, основний економічний закон та основний закон про суспільно-ефективну конкуренцію.
Ключовим має бути основний закон про порядок визначення та вирішення суспільних проблем. Про суть його сказано вище. А двома іншими законами необхідно створити умови для вирішення зазначених проблем шляхом, передусім, побудови надійного фундаменту економіки країни та збільшення сукупного попиту відповідно до потенціалу. Адже економіка країни досить давно “сидить” на небезпечних “порохових бочках”, на що сьогодні закривають очі. Це – збитковість підприємств; безробіття; тінізація; зовнішні борги; зловісний трикутник “дефіцит-інфляція-неплатежі”; монополізація; “халявщина” (класово-клановий підхід у формі надання різного роду пільг), соціальне розшарування тощо. Усунення зазначених недоліків дасть змогу збільшити сукупний попит, створити сприятливі умови для праці, економічного зростання та вирішити інші проблеми.
Але необхідно підкреслити, що ніякі, навіть найкращі, ідеї не можуть бути реалізовані, якщо уряд їх не розуміє, не хоче розуміти, тобто кровно не зацікавлений у їх реалізації. Це означає, що зазначені законопроекти повинні бути підготовлені обов’язково урядом, а не кимось іншим, зі сторони. Політики і чиновники мають генерувати і розповсюджувати все наймудріше та найпрогресивніше, що досягнуто людством, а своєю поведінкою прагнути пропагувати образ цивілізованої людини – людини високої моралі, культури та інтелекту, а не грати роль сварливих комсоргів і парторгів застійного періоду, клоунів, месій, “нових руських”, швондерів та шарикових, як сьогодні.
Звичайно, зазначені проблеми складні, без помилок та спротиву з боку певних сил не обійтися і “кавалерійськими” методами їх не вирішити. Але у цілому вони реальні і вкрай необхідні. Реалізація їх зменшить напругу не тільки на політичному олімпі, а й в усьому суспільстві і зрушить ситуацію у напрямі до цивілізованого життя та розвитку.
Володимир ПРОМІНЬ.