Бої за аеропорт, теракт у Маріуполі, щоденна загибель наших людей на Сході України і близький крижаний подих війни – усе це болить кожному...
Бої за аеропорт, теракт у Маріуполі, щоденна загибель наших людей на Сході України і близький крижаний подих війни – усе це болить кожному... Час від часу чуємо й крики розпачу та паніки. Дружина волинського бійця, який нині боронить соборність України, написала у нашу газету: «Тамую сльози, молюсь за перемогу, зберігаю спокій і мовчки плету кікімору (маскувальний одяг військових)». Емоційно підтримала співвітчизників письменниця Оксана Забужко. – Ні, котики. Самою українською кров’ю – вже не відбудетеся, не заткнете пащу дракону, як заткнули були маленькою Грузією, – звернулася письменниця до світової громадськості. – Ви цього монстра виростили, 15 років тішилися з mutually beneficial cooperation (с) – прийшла пора й вам платити: кожен супермаркет кінчається касою. Давайте вже нарешті той «другий фронт». Якщо ми здамося, Путін завтра так само прийде до вас! Вас захищаємо, ясно? У цьому герці програє той, хто «зірветься» першим… Робити щось корисне бажано вкупі з іншими. Збирати ліки, плести маскувальні сітки, проводити доброчинні заходи – що завгодно, що дає відчуття немарного діла і єдності. Це найефективніше протистояння головному задуму ворога – всіма засобами домогтись дезінтеґрації українського суспільства. Хрін вам, орки, а не «коридор на Крим». За цей рік ми стали сильніші – а ви слабші. І це вже незворотньо.
